У міжнародній школі у Джакарті учитель філософії пропонує двадцяти студентам пройти мисленнєвий експеримент: вирішити, хто з них гідний того, щоб отримати місце у бункері під час Апокаліпсису. Місць лише десять.
Ось короткий опис фільму "Філософи", на якого я покладала багато надій.
Задумаємося, що очікуєш від подібного сюжету: блискучої логіки і здорового глузду, втілених у цікавих дотепних діалогах і несподіваних поворотах сюжету, знання найпотаємніших глибин людської психіки. І розкриття крок за кроком характерів персонажів і їхніх таємниць.
Що отримує глядач?
А нічого подібного.Лиш втілення архетипу бунту молодшого покоління проти старшого, де представник останнього стає непотрібним лузером на шляху до омріяної свободи, розтривоженої гормонами, молоді.
Ідея здорового глузду й ідеї збереження цивілізації розглядається, як ворожа і поразницька. Ідеї бунтівної свободи й імперативу "Я так хочу" (інша фраза з цієї серії "Після мене хоч потоп") - позитивною і перемагаючою.
А якщо відкинути філософію, то глядач отримує красиву картинку, неоригінальні діалоги, невмотивовані логікою дії персонажів.
Категорія "добра" асоціюється тут не з добрим учинком, і, боронь Боже, логічним, а з "хорошим" персонажем, який може чинити так, як йому заманеться.
Вперше я на таку логіку розвитку подій звернула увагу у кількох російських сучасних мелодрамах, які якось переглянула з нічев'я. І була вражена, що так званий "хороший персонаж" міг чинити, як йому заманеться (брехати, зраджувати), він був поза морально-етичними принципами.
Як на мене, це ознака найнижчої категорії мистецького продукту. Мистецтва для "планктону" і "народу".
Суб'єктивне враження: 3/5
Немає коментарів:
Дописати коментар