Незадоволене сексуальне тяжіння, Tensión sexual no resuelta, 2010

Успішна письменниця бере під свою опіку молоду дівчину, яка незабаром має одружитися, але ще ні разу в житті не переживала оргазму. Сексуальне життя останньої налагоджується, але чи були настільки безкорисливим мотиви наставниці?

Це фільм, кінцівку якого Ви нізащо не вгадаєте. Якщо Ви не будете надто вибагливі, отримаєте хороший настрій від специфічно-еротичного іспанського гумору.

Але мушу зауважити, фільм абсолютно аморальний, де кохання перетворюється у рідкісне збочення, що розвиваєтьсяч виключно на рівні нижніх чакр.

Хто не хоче забруднювати себе всяким лайном - не дивіться. Кому байдуже - аби дотепна комедія - ласкаво просимо!

Розмальована вуаль, The Painted Veil, 1934

Фільм "Розмальована вуаль" (1934) я вирішила подивитися, оскільки екранізація 2006 року - це одна з моїх улюблених стрічок. Я настільки її люблю, що колись навіть змусила подивитися її одного хлопця. Мдя... примушувати чоловіків дивитися мелодрами - це рідкісний садизм.

Також кілька років тому я провела безсонну нічку - читаючи до чотирьох ранку однойменний роман Сомерсета Моема. Тому фільм 1934 року опинився в доволі непростому становищі - я порівнювала його з двома безумовно талановитими творами. Але він мав свій козир - легендарну актрису Грету Гарбо в головній ролі. Свого часу вона справила на мене позитивне враження у "Дамі з камеліями" (1936).

Отже, для тих, хто не знає сюжету, повернімося до синопсису. Сором'язливий вчений Волтер Фейн одружується з Кетрін і забирає її до Китаю, де він проводить наукові дослідження. Там він не може приділити їй достатньо уваги, натомість представник британського посольства з радістю готовий розважати Кетрін. Коли Волтер дізнається про зраду дружини, він ставить її перед непростими умовами вирішення цієї ситуації. Врешті подружжя вирушає у віддалений район Китаю, де спалахнула епідемія холери.

Ці кілька речень - це єдине, що об'єднує дві екранізації і оригінальний роман. Сомерсет Моем, бісексуал і цинік, не був дуже прихильний до жінок. Його твір - безумовно геніальний і захоплюючий, але абсолютно далекий від того, щоб описувати кохання. Його там немає.

Екранізація 2006 року присвячена саме народженню справжнього подружнього кохання та духовному переродженню головної героїні. Відтак відступає від літературного твору, але не на шкоду фільму.

Чого не скажеш про екранізацію 1934. Оце справді, що називається, за мотивами... Залишивши головну канву, творці фільму настільки переписали джерело в бік мелодраматичності, що від нього лишилися "ріжки і ніжки". Зокрема, відсутній конфлікт між Кетрін і батьками - а це ж був головний мотив її невдалого заміжжя! Кінцівка - прабабка теперішніх безглуздих голівудських happy end-ів, -  повністю переінакшена. 

Манера гри Грети Гарбо із закиданням голови назад, поступово починає дратувати. (На її виправдення слід сказати, що цей жест був притаманний акторкам ще з епохи німого кіно). Мене дратували навіть її сукні, які безумовно були писком моди в той час, але личили більше кіноактрисі, ніж дружині простого лікаря.

Щодо чоловічих ролей, то я весь час боялася, що можу переплутати чоловіка із коханцем, настільки вони невиразні.

Одним словом, Ви вже здогадалися, що Наомі Вотс та Едвард Нортон залишаються моїми улюбленцями (фільм 2006).

Слід визнати, що я була дуже суб'єктивна і прискіплива. Тому раджу вивчати цю історію в зворотній послідовності: спершу фільм 1934, потім 2006, і врешті - сам роман.

Суб'єктивне враження: 4 - / 5

Притулок, Moolaadé, 2004

Кажуть, у хасидів у тексті молитви включені такі слова: "дякую тобі, Боже, що я народився не жінкою". Перефразовуючи, хотілося б сказати "дякую тобі, Боже, що я не народилася жінкою у одній з африканських країн, де практикують жіноче обрізання".

Саме на темі жіночого обрізання зав'язаний сюжет фільму "Moolaadé" (2004). У невеликому поселенні в Буркіна Фасо шість дівчаток втікають з ритуалу обрізання ("очищення"), чотири з них знаходять притулок у жінки Колле Ардо. Вона починає ритуал "мулааде" - тепер ніхто не може без її дозволу переступити поріг її дому і забрати дівчаток. 

Читаючи нечисленні відгуки і рецензії на фільм в російськомовному інтернеті, я помітила, що не всі розуміють певні моменти у фільмі. Зокрема, Володимир Гордєєв пише, що дві дитини Колле померли "можно сказать, под ножом местных хранительниц мусульманских традиций". Не вірно. Сама Колле Ардо, пояснюючи дочці, чому вона її не обрізала, говорить, що попередні її діти "померли, не встигнувши народитися", а третя дитина своїм життям зобов'язана акушерці, яка зробила кесаревий розтин. Дуже важливий момент! Адже жіноче обрізання (особливо, "фараонове" - коли ВСЕ вирізають, потім зашивають, залишаючи маленький отвір) стає потім причиною того, що жінки не можуть  народити природнім шляхом.

Боляче також відбуваються інтимні стосунки. Тут необхідно згадати недоречний коментар на кінопошуку Bugskull: "местами Сембен вспоминает, что картину будут смотреть и за пределами африканского континента, поэтому здесь есть довольно откровенная сексуальная сцена..." Навпаки, ця сцена, на відміну від мільйон інших у кіноматографі, дуже важлива. Обрізаній жінці часом дуже некомфортно займатися сексом із чоловіком. А в першу шлюбну ніч чоловік часто мусить йти до своєї обрізаної і зашитої дружини із ножем! 

Окрім того, серед ризиків жіночого обрізання: смерть від больового шоку (15%), зараження від нестерильних інструментів, незручність і болі під час місячних; навіть сечовипускання перетворюється у неприємну тривалу (бл. 10 хв.) процедуру.

Фільм також звинувачували в надмірній наївності і простоті. А чому він має відповідати західним стандартам, ба більше - ментальності? Його родзинка саме в потужному місцевому колориті. Це неймовірно смачний фільм для етнолога: тут Вам і побут, і сімейні взаємини (полігамія) і життя цілої общини. Таке враження, що потрапляєш зовсім у інший світ, майже інопланетний.

Фінал, звичайно, кумедний і наївний у своїй первісній революційності. Чого варті лише останні кадри, де страусиному яйцю на мечеті опонує телевійзійна антена...

Щиро кажучи, після перегляду фільму мені відразу захотілося більше познайомитися із творчою спадщиною режисера фільму -  Усмана Сембена (1923-2007).

Фільм - отримав численні призи, зокрема пальмову гілку на Каннському кінофестивалі 2004.

Суб'єктивне враження: 5 - / 5.

Резюме: розкішний етнологічний художній фільм на соціальну тематику.

Подібні теми:

Квітка пустелі

Біла масаї

Мовчи, печаль, мовчи, Молчи, грусть... молчи, 1918

Тоска, печаль, надежды ушли,

Друга нет, неприветно вокруг;

В ночной тишине я слышу рыданья –

Стон души о разбитой любви…

Молчи, грусть, молчи!              

Не тронь старых ран,

Сказки любви дорогой

Не вернуть никогда, никогда.

Уснуть навек, забыться скорей,

Незаметно уйти от всего,

Жизнь шуткой была жестокой и злою,

                                                          Расставаться мне с нею не жаль.

Це слова романсу, рядки з якого стали назвами для фільму-дилогії "Мовчи, печаль, мовчи" (1918) і "Казка кохання дорогого". Остання частина не збереглася. Творцем і виконавцем однієї з головних ролей (Лоріо) став актор і режисер Петро Чардинін. Розквіт його творчості припадає на епоху німого кіно (Перша світова і громадянська війни), на початку 1930-х йому було заборонено займатися улюбленою справою і в 1934 р. він помер.

Сюжет фільму "Мовчи, печаль, мовчи" надзвичайно простий і типовий для тогочасної салонної мелодрами і розповідає про нещасливе подружнє життя циркового скрипаля-еквілібриста Лоріо та його дружини, співачки, Поли (Віри Холодної). Через свою пристрасть до алкоголю Лоріо під час виконання номеру падає і стає інвалідом. Подружжя змушене перебиватися заробітком вуличних музикантів. Але приваблива Пола привертає увагу компанію із багатих чоловіків. Через бідність, звідси - бажання "красивого життя", -  вона стає утриманкою одного з них.

Фільм мене привабив саме через можливість ознайомитися із тою невеликою кіноспадщиною, що лишилася після Віри Холодної. Доля головної героїні чимось мені нагадала твір класика української літератури, Панаса Мирного, "Повія". Думаю, образ, відтворений Вірою Холодною, був надзвичайно привабливий і романтичний для початку ХХ ст., коли суспільство тільки почало звертатися у мистецтві до подібних "заборонених тем". До того ж люди того часу були  більш сентиментальними і схильними до жалощів, ніж ми, з цинічного ХХІ ст. У мене, наприклад, головна героїня співчуття не викликала: спершу поводить себе дуже легковажно, а потім раптом у неї прокидається почуття гордості. 

Серед цікавинок епохи: у кадрі на кілька секунд, щоб зіграти саму себе,  з'являється  відома модистка мадам Ламанова.

Резюме: фільм буде цікавий виключно для дослідників творчості Віри Холодної і пошановувачів "німого кіно".

Подібні статті:

"Останнє танго" (1918)

Щоденник втраченої, Tagebuch einer Verlorenen (1929)

Фанні Хіл, Fanny Hill (2007)

Щось, The Thing, 2011

Сьогодні я вирішила "труснути сивиною" (мдя... звучить) і подивитися ужастік "Щось" (2011). За часів своєї бентежної юності я дуже полюбляла такі фільми.

Фільм 2011 року є пріквелом до однойменного фільму 1982 року. Сюжет до болю знайомий і передбачуваний: наукова експедиція знаходить в льодовиках Антарктиди інопланетний корабель та страшенно голодну істоту, яка починає всіх пожирати. Впродовж фільму всіх членів експедиції будуть по черзі пожирати, залишиться в кінці щасливиця - головна героїня.

Найкраще в цьому фільмі ті моменти, коли разом з головною героїнею прагнеш відгадати, хто є хто. Нагадує гру "мафія".

До слова, головна героїня  - симпатична і кмітлива, грає її мені ще невідома Мері Елізабет Уінстед.

Мені особисто було скучно, аж зуби скрипіли. Тому моє суб'єктивне враження:  3 + /5. Втім для пошановувачів жанру фільм може бути цікавим, з огляду на те, що при всій передбачуваності сценарію, фільм добротно зроблений. Для інших - це пуста витрата часу.

Вогнестійкий, Fireproof, 2008

Фільм "Вогнестійкий" - це історія героя-пожежника, який намагається врятувати свій шлюб. 

Чи впорається він із цим завданням, якщо, здається, у обох не лишилося навіть почуттів?

Відразу можу сказати, що фільм не варто дивитися тим, хто має дуже стійку алергію на релігію і релігію в кіно. Тому що головна ідея фільму полягає в тому, що не можливо навчитися кохати, якщо не любиш Бога.

Фільм пропагує релігійний погляд на взаємини чоловіка і жінка. Про те, що "кохання - це дієслово", і головне в коханні - це служити в подружжі. Ця ідея, в принципі, спільна для багатьох релігій. Принаймні, фільм демонструє нам протестанську Америку. А цю ж тезу нам говорить ведичне вчення. 

Це цілком відмінний погляд на стосунки за той, який панує в сучасному суспільстві, де під коханням розуміють емоції та сексуальні відчуття. 

Таким чином фільм апелює до традиційних сімейних цінностей та закликає глядача до віри в Бога. Він чимось подібний до "Легко не здаватися" (2009) з Морісом Чеснатом у головній ролі.

Подібні вони і за рівнем виконання: сценарій простий і передбачуваний, акторська гра часом непереконлива, під час перегляду відчуваєш специфічний смак малобюджетності стрічки. Але загальна позитивна добра спрямованість фільму рятує його від провалу. Я була навіть зворушена.

Цікаво, що виконавець головної ролі, Кірк Кемерон, який є віруючим, відмовився цілувати інших жінок під час зйомок. У фінальній сцені, де присутній поцілунок, бере участь його дружина, а не виконавиця головної ролі.

Суб'єктивне враження: 4 + / 5.

Анонім, Anonymous, 2011

Фільм Роланда Еммеріха "Анонім (2011) - це спроба  розбіратися у тому, ким насправді був Вільям Шекспір. Творці фільму звертають нашу увагу не скільки  на літературно-театральне життя, як на політичні інтриги часів Єлизавети І (1533-1603).


Прочитавши досить прохолодні коментарі до фільму, я йшла в кіно без особливих очікувань. І була приємно вражена тим, що отримала.

Не дивно, що фільм провалився в прокаті. Для широкої попкорнової публіки, цей фільм, дійсно, може видатися занудним. 


Головний закид сценаристу і режисеру наступний - в перші хвилин 20 фільму - глядач постійно плутається у численних героях історії. На форумах звучали заклики, що варто було б акторам почепити бейджики :)

Погоджуся, глядачу суттєво полегшило б життя попереднє ознайомлення із історією Англії. 


Для тих, хто хоче прийти підготовленим на фільм, спробую написати короткий лікбез, без очевидних спойлерів, які я сама терпіти не можу в рецензіях.


Отже, чому виникло питання авторства Шекспіра? 

1. Передусім викликає запитання той факт, як поєднати у людині, у творчому словнику якої було від 15 до 25 тис. (у відомого мислителя, філософа й історика Френсіса Бекона - до 10 тис. слів), такі життєві факти:

 - Шекспір походив з неписемної родини, дружина і діти теж були неграмотні:

- не лишив після себе жодного рукопису, окрім кількох корявих автографів;

- в дуже детальному описі спадку не значиться жоден рукопис, або ж якась книга;

- до кар'єри драматурга, Шекспір був помічником м'ясника, сторожем коней, театральним служкою, актором дрібних ролей; згодом, вже після театрального успіху, він буде займатися лихварством і постійно судитиметься через борги сусідів.

2. За свідченням сучасника, драматурга Бена Джонса (власне, з його історії розпочинається фільм), Шекспір знав трішки латини, ще менше грецької. А справжній автор творів блискуче знав французьку, італійську, латину, знався в грецькій мові. Орієнтувався в історії Англії та Античності. Використовував у творах цитати з Монтеня, Ронсара, Аріосто, Бокаччо, Гомера, Плавта, Овідія, Сенеки і Плутарха. Також мав знання в юриспруденції, риториці, музиці, ботаниці, медицині, військовій і морській справі.

3. Зажаючи на відсутність свідчень сучсників, а також відсутність відгуків колег на факт його смерті, можна сказати, що в той час не особливо вірили в авторство Шекспіра. Очевидно, що сучасники володіли іншою інформацією.


Враховуючи вищезазначені аргументи, не дивно, що дослідники мають більше десятка різних версій, ким насправді був автор творів Шекспіра. Творці фільму взяли версію літературознавця Джона Томаса Луні (1870-1944). За його гіпотезою, підпільним генієм був Едвард де Вер, 17-ий граф Оксфордський. Це не спойлер, глядач про це дізнається буквально з останніх секунд трейлеру, і з перших 10 хвилин фільму.


На захист цієї версії маємо наступні аргументи:

- Едвард де Вер отримав блискучу освіту і походив із сім'ї театралів ;

- не раз перемагав у кінних рицарських турнірах, завдяки чому отримав прізвисько "spear shaker";

- є певна подібність між подіями, описаними в п'єсах, і фактами з його реального життя. Зокрема, багато дослідників бачать в опікунові Едварда де Вера праобраз Полонія із трагедії "Гамлет"...

- проживаючи у будинку свого опікуна, Сесіла, мав доступ до бібліотеки в 1700 книг і 249 манускриптів;

- тривалий час перебував в Італії, не раз описаній у творі письменника Шекспіра; Повернувшись до Англії в квітні 1576 р., Оксфорд настільки був просякнутий італійською культурою, що був сатирично висміяний Габріелом Гарві як "італійський граф".

Цікаво, що у фільмі пропущено факт можливої невірності його дружини (яка народила дитину в час відсутності Едварда де Вера), а також те, що на момент його смерті Анна Сесіл аж ніяк не могла бути з ним: вона померла ще 13 років до того). Його другою дружиною стала Елізабет Трентам.


Щодо інших героїв історії:

- похмурий старий в чорному костюмі з білим воротнічком і горбань - це батько й син, Вільям та Роберт Сесіли, що, дійсно, впродовж всього правління королеви Єлизавети відігравали одну з головних ролей у англійській політиці. 
Саме Сесіл-старший взяв на виховання Едварда де Вера, а також іншого героя цієї історії:
- Роберта Деверьо, 2-ого графа Ессексу. (Цей момент опущений у фільмі). Граф Ессекс був воєнноначальником і фаворитом Єлизавети І. Ще один пікантний, пропущений нюанс у стрічці - він був сином Летиції Нолліс, дружини найвідданішого фаворита Єлизавети І - Роберта Дадлі, графа Лестера. Військові поразки Роберта позбавили його прихильності королеви. 
-  Поряд з Едвардом де Вером з самого початку фільму ми бачимо молодого хлопця з довгим золотистим волоссям. Це Генрі Різлі, 3-ій граф Саутгемптон. Імовірно саме йому були присвячені сонети Шекспіра, які були опубілковані у 1609 році з присвятою: "Тому єдиному, кому зобов'язані ці сонети своєю появою, пану W.H., щастя і вічного життя, яку обіцяв йому наш безсмертний поет, бажає той, хто ризикнув випустити їх в світ".


Саме політичне протистояння Сесілів і опального фаворита графа Ессекса складає одну з головних сюжетний ліній у фільмі "Анонім".


Якщо Ви все-таки дочитали до цих слів, я Вам вже вдячна за терплячість. Нарешті можемо поврнутися до самого фільму.

Що знайде глядач в цій історії? Видовищність, атмосферність, неймовірне відчуття співучасті (варто дивитися на великому екрані). Блискуче відтворені зовсім невеликі уривки із п'єс Шекспіра.
Політичні інтриги, внутрішню драму окремої людини.
Цікаво, що попри різноманіття головних героїв, характери персонажів, навіть   зовсім другорядних, надзвичайно яскраві. 


Ложкою догтю був образ Єлизавети І. В її імпульсивність можу повірити, в старечий маразм також, але вона була далеко не дурною. І це можна було б показати на якомусь дрібному моменті в флешбеках в її молодість.


Втім, це не псує загальне враження: вишукано, смачно, рекомендую.


Суб'єктивне враження: 5 + / 5