Життя з Анною, Le temps d'anna, 2016

Цілком випадково нещодавно переглянула швейцарський фільм «Життя з Анною» (2016). Здавалося б простий опис непростого життя, а враження після себе лишає надовго.

Дія відбувається у 1920-х роках. Робітник Жан, який працює на фабриці з виробництва годинників, знайомиться із чарівною Анною з заможної сім’ї. Він страшенно хвилюється, коли просить руки і серця коханої у її матері, але та лаконічно говорить йому «так». Здавалося б, це мало насторожити щасливого нареченого. Адже між ними, по суті, соціальна пріріва! Але ж ні...

Починається подружнє життя, одне за одним народжуються діти, справи талановитого робітника йдуть вверх, але несподівано з шафи починають виповзати скелети минулого.

Наскізна тема цього фільму – кохання, яке долає, здавалось би, нездоланні труднощі життя. Глядач має можливість співпережити почуття, які не кожній людині випадає в житті. Адже головні герої сповнені самопожертви і безумовного сприйняття партнера.  

Актриса, яка зіграла роль Анни, заслуговує на особливу увагу. Її вміння перевтілюватися у різні стани своєї непростої героїні – дивовижні: ми бачимо її то впевненою у собі дівчиною із заможної сім’ї, то дружиною хм... стартапера, а також під час критичних (назвемо це так, щоб не спойлерити) моментів життя.

Друг Жана, революціонер Гаспар, у сварці кидає йому, що він мрійник, якому ніколи не створити водонепроникний годинник, і ніколи не повернути дружини... Певно, окрім кохання, другою темою цього фільму є те, що не варто складати руки й втрачати надію. Щоб не трапилося.

Віддай свою енергію, Dum Laga Ke Haisha, 2015

Чомусь останнім часом Голівуд знімає все менше мелодрам, і все менше якісних. І ось, у стрічці новин у ФБ випірнув ось цей дивовижний фільм, який на Кінопошуку переклали як "Віддай свою енергію".

У ньому ми не знайдемо надмірного мелодраматизму, головними героями є не прекрасні принц і принцеса, а звичайні люди, а традиційні пісні-танці глядачі зможуть побачити тільки в кінці фільму разом із титрами.

Кіно дуже етнографічненьке, справжня втіха для етнолога-антрополога. Дуже добре відтворено повсякденне життя соціальних низів. Тут вам і дім, де живе кілька поколінь під одним дахом. І крамниця, щодо якої батько сину говорить: "Дивись, щоб сюди корова не забрела". І державні установи.

Це світ маленьких людей, з невеликими цілями на життя, але в якому вирують свої пристрасті. Батько силоміць одружує сина-невдаху, який навіть не зміг скласти шкільні іспити, на перспективній нареченій. Вона ж бо здобула освіту і може бути вчителькою, приносити у сім'ю гроші. Але є маленький нюанс - наречена, хоча й симпатична, має надмірну вагу. І ось наш невдаха-герой занурюються у глибокий депресняк. Йому здається, що життя остаточно поставило на ньому хрест.

У свою чергу, норовлива наречена має дивовижне відчуття гідності, і як то кажуть в Україні, "собі в борщ плюнути не дасть". А тут ще й розлучення все більше поширюються по країні, і вже не вважаються таким чимось ганебним, як раніше.

Тут є все: і сум, і радість, і дружба, і щира любов. Одним словом, фільм змусив співпереживати, плакати й сміятися разом із головними героями. (І це на мене таку не тонкосльозу).

Дуже добре і щире кіно. Рекомендую.

У полоні у моди, Fashion, 2008

Якщо ви думаєте, що індійське кіно - це пісні, танці, сарі, цнотлива поведінка головних героїнь і щаслива любовна історія, то ви безнадійно відстали від життя. Болівуд давно вже пішов вперед. Щоправда, його зараз сильно заклинило на гламурі, але, в цілому, він значно виріс.

Фільм "У полоні у моди" (2008) - цьому підтвердження. Сюжет не вибагливий і подібні історії типові для кіносвіту моди. Але те, що ця стрічка належить Болівуду, - вражає.

У центрі історії - Мегхна Матхур, провінційна дівчинка, яка підкорює світ моди у Мумбаї. Глядач побачить і її початок, і тріумф, і поразку.

Звичайно, відразу спадає на думку інший фільм - "Джиа" (1998) із Анджеліною Джолі у головній ролі. Але підгрунтям тієї історії було реальне життя, а не збірний образ, відомої Джиї Караджи, що у віці 26 років померла від СНІДу. Її біографія настільки приголомшуюча, що я, щиро кажучи, боюся її читати, і особливо наніч.

В цьому контексті мене дуже потішив кінець фільму "У полоні моди" - це не традиційний хепі-енд, але й не той хоррор з реального життя Джиї. Ага, все ж таки хочеться позитиву, який би дав змогу комусь повертатися до життя.

Безумовною окрасою фільму є виконавиця головної ролі - не без акторського таланту красуня  Пріянка Чопра, яка сама прийшла в кіно із модельного світу.

Звичайно, в деяких моментах фільму ще бракує полутонів, нюансів у зображенні характерів головних героїв. Зокрема, якщо Мегхні "знесло дах" від слави, то на всі 100%. Але загалом дуже і дуже непогано.

Суб'єктивне враження: 4-/5.


Дивіться також нетиповий Болівуд:

Палац, Antarmahal: Views of the Inner Chamber, 2005

Зустріч під дощем (Дощовий плащ), Raincoat, 2004

Благання, Guzaarish, 2010

Заручини, які не відбулися, Socha Na Tha, 2005

Будемо вважати, що сьогодні - у моєму блозі день індійського кіно. :)

Якщо Ви стомилися від сумного Рітупарно Гхоша, то раджу всім дівчаткам (хлопчики хай не випробовують свою психіку на міцність) переглянути "Заручини, що не відбулися" (2005).

Сюжет - типовий для традиційної мелодрами. Підкорившись вмовлянням батьків, які мріють "пристроїти" свого непутящого сина, Вірен вирушає на оглядини до Адіті. Там він чесно зізнається, що у нього вже є дівчина. І хоча заручин не відбулося, але між ними виникає справжня дружба, яка стає джерелом цілої купи проблем.

Це дотепний добрий фільм, наповнений вестернізованими танцями, співами і романтичним візуальним рядом. 

Творцям фільму вдалося показати, що для кохання головне бути  не найкращими, а добре один одному підходити. Зокрема, Адіті і Вірен - можуть бути, з стороннього погляду, абсолютно нестерпними і несимпатичними у своїх вчинках. Але їм не можливо відмовити у тому, що вони, дійсно, ідеально підходять один одному. Не дивно, що у них була хороша синастрія (астрологічна сумістність).

Також той, хто в курсі лекцій Р. Нарушевича, може помітити, як майже правильно розгортаються  стосунки Адіті і Вірена: обставини дають їм можливість пізнати один одного. Оскільки з початку вони зберігали певну дистанцію між собою (не були зацикленими) - це дало їм можливість бути розслабленими і розкритися один одному. Тому й їх зв'язок відбувся таким глибоким.

Фільм протипоказаний хлопчикам, фемінізованим дівчаткам та антипатикам індійського кіно.

Суб'єктивне враження: 5-/5. (Звичайно, в межах жанру).

Палац, Antarmahal: Views of the Inner Chamber, 2005

Продовжуємо знайомитися із творчістю Рітупарно Гхоша. Його сумовитий почерк, сповнений безнадії, який ми спостерігали у "Зустрічі під дощем" (2004), зберігається і у фільмі "Палац" (2005).

Тут також вся дія відбувається у одному замкненому просторі. Цього разу це маєток заможного поміщика (70-ті рр. ХІХ ст.). У нього дві мрії - отримати почесний титул Рая Бахадура і зачати спадкоємця. Методи досягнення цих бажань водночас здивують і шокують  пересічного європейця.

"Палац" - за сюжетом і атмосферою подібний до фільму "Підніми червоний ліхтар" (1991) Чжана Імоу. І, на мій, суб'єктивний погляд китаєць все ж таки перевершує у майстерності індійця.

Втім, робота Рітупарно Гхоша теж заслуговує на позитивну оцінку. Мені найбільше сподобалося створення абсолютно неполярних образів головних героїв. Відсутність чіткого поділу на добро і зло - це, на мою думку, - перший крок до глибокого твору, і в кіно, і в літературі.

Зокрема, це лиш на перший погляд здається, що молодша дружина поміщика і молодий скульптор - позитивні персонажі. Вона - жертва свого жорстокого чоловіка, він - закоханий романик. Але, якщо поглянути прискіпливіше, саме їм притаманний егоїзм і безвідповідальність.

Особисто мені більш симпатична перша дружина. Так, їй бракує чистоти й невинності другої, її погляди часом цинічні і зухвалі. Але саме в неї знаходимо доброту, яка поширюється на скульптора-голодранця, тирана-чоловіка, молодшу дружину та інших.

Знову ж таки, повторюся, й скажу, що творчість Рітупарно Гхоша - це делікатес на любителя.

Суб'єктивне враження: 4/5.

Зустріч під дощем (Дощовий плащ), Raincoat, 2004

Які у Вас виникають асоціації, коли Ви чуєте про індійське кіно? - Пісні, танці, яскраві кольори, і якщо драматизм, то вибуховий і надзвичайно пафосний.

Якщо Ви хочете спробувати на смак індійський арт-хаус - ласкаво просимо до перегляду кінотворчості режисера Рітупарно Гхоша. Це вже зовсім інший Боллівуд.

Фільм "Зустріч під дощем" (або ж в оригіналі "Дощовий плащ") було створено за мотивами одного з оповідань О'Генрі. Якого, не буду говорити, щоб не зіпсувати інтригу.

Чоловік і жінка зустрічаються через шість років після того, як вона вийшла заміж за іншого. Іде дощ і вони мають час, щоб розповісти, як склалося їх життя після розлуки.

Це фільм не для любителів стрімкого розгортання сюжету. Більша частина дії відбувається у темній кімнатці. Суцільну атмосферу безвиході і суму не будуть розбавляти ні гумор, ні привабливий візуальний ряд. Тут також Ви не знайдете різноманіття психологічних нюансів. Я вже помітила, що це не притаманно східному психологічному кіно, яке натомість обирає одну думку і схиляється до лаконізму і простоти.

Емоційна напруга вибухає лише у фіналі, не залишаючи альтернативи чутливому глядачу, як самотньо поплакати над ноутбуком....

Зважаючи на це все, фільм придатний для споживання виключно гурманам від кіно.

Суб'єктивне враження: 4/5.

Принцеса спецій, Mistress of Spices, 2005

Щойно подивилася магічний і красивий фільм "Принцеса спецій" (2005) за однойменним романом Чітра Банерджі Дівакаруні.

Дивовижно, але фільм вийшов і не голівудським, і не болівудським. Скоріше європейським, з його фаталістичним песимізмом. Кіно про кохання, але дуже сумне. І мені навіть дивно уявити ситуацію, якій би пасував би перегляд "Принцеси спецій". 

Головна героїня, втілена найкрасивішою із жінок, Айшварією Рай, - Тіло - господиня маленької крамнички спецій у Сан-Франциско. Все її життя підпорядковане магії спецій, які вона використовує, щоб допомагати людям. 

Але щоб спеції продовжували їй служити вона має виконувати три правила: ніколи не переступати поріг крамниці, не торкатися іншої людини і не використовувати спеції для власних бажань.

Що обере Тіло - обов'язок, чи кохання?

Тіло - втілення чистої індійської жіночності. І, звичайно, тут справа не тільки у тому, що Айшварія неймовірно красива. Інколи актриса грала й протилежні ролі - активних, грайливих, дотепних дівчаток. Але тут їй вдалося передати цнотливість, чистоту і жіночу слабкість принцеси спецій. Вся суть її природи - це любов і прагнення служити іншим.

Фільм, який, здебільшого замкнений у чотирьох стінах крамнички, дуже красивий, наповнений кольорами різноманітних спецій.

Той, хто чекає жвавого розгортання сюжету, буде розчарований. Основне наповнення фільму - це внутрішня боротьба Тіло і її спілкування із спеціями.

Суттєво Вам допоможе у перегляді фільму  - мінімальне знання, що таке кардамон, фенхель, асафетіда тощо.

Чого мені не вистачало?... Хм... Можливо, більшого, глибшого розкриття історій клієнтів Тіло.

Також я трохи заплуталася у тому, що хотів сказати автор, яка ідея - головна? Бути вірною своєму обов'язку? Не сказала б... Треба читати книгу. :)

Суб'єктивне враження: 5-/5.

Резюме: Фільм не простий, і не для всіх. Саме через неспішний сумний сюжет.

Благання, Guzaarish, 2010

Індійський фільм "Благання" (2010) розповідає про фокусника Ітена Маскаренхаса, який 14 років тому після травми став інвалідом. За цей час він пише книгу, веде передачу на радіо, але врешті-решт вирішує звернутися до суду за дозволом про евтаназію. От тільки одна маленька проблемка - в Індії "вбивство з милосердя" заборонено законом.

Відразу скажу, що дивитися цей фільм заради сюжету не варто. Власне, самих подій у фільмі надзвичайно мало і все більш-менш передбачувано. "Благання" в цілому вийшов "не індійським" фільмом, але є моменти, які час від часунагадують глядачу про "найкращі" мелодраматичні традиції Болівуду.

Але все ж ця стрічка все-таки варта уваги і на це є кілька причин:

- атмосфера. Події відбуваються на Гоа, дивовжному місці переплетінь індійської, португальської і англійської культур. Тому в самій атмосфері фільму є щось містичне, щось від магічного реалізму;

- фільм дуже красивий. Головні ролі тут виконують Рітік Рошан (в ролі інваліда-фокусника) і Айшварія Рай (в ролі медсестри Ітана. Софія Д'Суза 12 років без вихідних, нехтуючи власним життям доглядає чоловіка, якого кохає, але, ясна річ, з яким у неї немає майбутнього).

Ця акторська парочка мені сподобалася ще у надзвичайно красивому фільмі "Джодха і Акбар" (Jodhaa Akbar, 2008). Всім дівчаткам дуже рекомендую. Я розумію, що чоловік гарний тоді, коли хоч трішки кращий за мавпу, але саме в цьому фільмі я й закохалася в Рітік Рошана.

Ех... Щось моя рецензія поступово перетворюється у захопливий писк блондинки...

Щодо Айшварії Рай, то вона зі своїм образом може конкурувати із Сальмою Хаєк у фільмі "Фріда" ("Frida", 2002). Звісно, тільки щодо естетики образу. Адже індійський образ ідеальної жінки дуже далекий від мужньої Фріди Кало.

Резюме: всім романтикам і дівчаткам, які ще вірять в Велике кохання рекомендую.