Життя з Анною, Le temps d'anna, 2016

Цілком випадково нещодавно переглянула швейцарський фільм «Життя з Анною» (2016). Здавалося б простий опис непростого життя, а враження після себе лишає надовго.

Дія відбувається у 1920-х роках. Робітник Жан, який працює на фабриці з виробництва годинників, знайомиться із чарівною Анною з заможної сім’ї. Він страшенно хвилюється, коли просить руки і серця коханої у її матері, але та лаконічно говорить йому «так». Здавалося б, це мало насторожити щасливого нареченого. Адже між ними, по суті, соціальна пріріва! Але ж ні...

Починається подружнє життя, одне за одним народжуються діти, справи талановитого робітника йдуть вверх, але несподівано з шафи починають виповзати скелети минулого.

Наскізна тема цього фільму – кохання, яке долає, здавалось би, нездоланні труднощі життя. Глядач має можливість співпережити почуття, які не кожній людині випадає в житті. Адже головні герої сповнені самопожертви і безумовного сприйняття партнера.  

Актриса, яка зіграла роль Анни, заслуговує на особливу увагу. Її вміння перевтілюватися у різні стани своєї непростої героїні – дивовижні: ми бачимо її то впевненою у собі дівчиною із заможної сім’ї, то дружиною хм... стартапера, а також під час критичних (назвемо це так, щоб не спойлерити) моментів життя.

Друг Жана, революціонер Гаспар, у сварці кидає йому, що він мрійник, якому ніколи не створити водонепроникний годинник, і ніколи не повернути дружини... Певно, окрім кохання, другою темою цього фільму є те, що не варто складати руки й втрачати надію. Щоб не трапилося.

Моє серце, My Heart /Jeong, 2000

Південнокорейський фільм "Моє серце" (My Heart /Jeong, 2000) загальною атмосферою нагадує відому стрічку Чжана Імоу "Жити", щоправда, без того епічного розмаху. Життя головної героїні представлено камерно, але з педантичною любов'ю до етнографічних деталей повсякденного життя. 

Сун-І у 16 років видають заміж за 10-літнього школяра. Вони так і не знаходять спільної мови. По суті, молода дівчина стає звичайною служницею у будинку своєї вередливої свекрухи.

Але хлопчик підростає, закохується і приводить у дім кохану... 

А далі ми бачимо, як розгортається доля жінки у патріархальному традиційному суспільстві. Вона любляча, надзвичайно працьовита, і хоча й не Жанна Д'арк, має свій погляд на життя.

Творці фільму не вдаються до моралізаторства й, на відміну від дорам, не витискають у глядачів вимучених ридань. Утім, можливо, я повторюся, але саме східне кіно вміє передати інтимність й ніжність стосунків чоловіка й жінки, з напівтонами й нюансами. Це те, чого не вдається зробити сучасному західному кіно. Зокрема, коли французи знімають фільм про кохання, у них чомусь завжди виходить історія про секс, або секс з перверсією (це я ще відходжу від Юппер у стрічці "Вона", а не про те, що ви подумали).

Суб'єктивне враження: 5/5.

Прибуття, Arrival, 2016

Уявімо собі: одного дня "вони" справді приземляться на просторах нашої планети. Перший контакт цивілізацій.... І ось у цьому й заковика: як налагодити контакт з прибульцями? Хоча б запитати, для чого вони, власне, прилетіли?

Це вам навіть не фарсі, словників немає...

Фільм "Прибуття" ( Arrival, 2016) точно розчарує тих, хто очікує черговий "День незалежності": тобто екшн, масштабні бойові дії тощо. У певні моменти навіть виникає відчуття, що це не художня стрічка, а документальний фільм. Цьому сприяють і неспішна хода оповіді, й багато рефлексій, і "побутових" деталей. Зокрема, цікаво відтворено атмосферу військового табору, який розгорнувся навколо корабля прибульців.

Головна героїня не солдат американської армії, а лінгвіст, хоча й не простий, а напрочуд талановитий.  У її спілкуванні з військовими глядач зможе побачити специфіку спілкування науковців і військових. Ось де справді конфлікт способу мислення: наукові відкриття не можуть "ходити строєм".

Загалом, фільм для роздумів. Наприклад щодо того, як мова впливає і формує наш спосіб мислення. Зміниш мову, почнеш по-новому мислити. У фільмі навіть згадується, що це гіпотеза лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа.

Також можна помедитувати на тему симультанного часу... Звісно, у фільмі не розкрито цю тему з усією докладністю, але це й, на мою, думку неможливо. Важко усвідомити, що минуле, теперішнє і майбутнє відбувається одночасно.  Ми звикли до лінійного сприйняття часу.

Якщо глядач готовий помедитувати-порефлексувати разом із головною героїнею на ці теми, то й від самого сюжету отримає задоволення.

Суб'єктивне враження: 5 / 5.

Демон, Dokkaebi, 2016

Останнім часом знову підсіла на південнокорейські серіали (дорами). Сьогодні хочу поділитися враженнями від дорами 2016 року - "Демон" (інколи її ще перекладають "Гоблін"). Раніше я вже писала про дивовижного "Лицаря королеви Ін Хьон" (2012), а також згадувала "Людину із зірки" (2013). Варто сказати, що ці три дорами займають у мене почесне місце не тільки у своєму вузькому жанрі. 

Отже, "Демон"... В центрі сюжету історія кохання демона й майже звичайної школярки. Більш як 900 років тому він був воїном, який загинув внаслідок придворних інтриг, а згодом воскрес, щоб жити вічно і страждати від безсмертя. Позбавити його від такого тягаря може тільки "наречена демона". Тільки їй під силу вийняти меч, який колись пронизав його серце.

Звісно, коли наречена нарешті знайдена, у Демона різко відпадає бажання помирати :)

Паралельно розгортаються стосунки між привабливою власницею ресторану й Жнецем смерті. Звісно, між ними також не все так просто. Їхні долі тісно переплетені із історією Демона і сягають коренями минулих реінкарнацій.

Зав'язка, як на любителя фентезі-фантастики-містики дуже інтригуюча. Але будь-яку добру історію можна зіпсувати.... Надто у дорамі, де часто бракує почуття міри. На щастя, це не цей випадок.

У першу чергу, звертає на себе увагу бездоганна гра акторів. Суто зовнішньо вони спершу не викликали у мене захвату. Але типажі підібрано напрочуд вдало. Надто це бачимо не скільки в драматичних моментах (так, тут багато страждають і плачуть, як жіночі, так і чоловічі персонажі), а в блискучих комедійних сюжетах. Це і грайливі стосунки Демона зі своєю нареченою. Це і вдавано ворожі стосунки Демона і Жнеця смерті, які мимоволі опиняються під одним дахом.

Саме комедійна складова підняла рейтинг цієї дорами у моїх очах на рівень голівудського "Люцифера".

Але й мелодрама з цієї дорамки просто розкішна. Здається, Голівуд не вміє настільки зворушливо, цнотливо й глибоко передавати хімію романтичних стосунків, як це роблять на Сході.

Щодо сюжету, то загалом він мене задовольнив. Я не відшуковувала у ньому недоліків, а щось аж так не випирало. Звісно, глядач спершу занурюється у вир пристрастей, потім в останніх 2/3 серій  сценаристка зробить кульбіт, щоб розтягнути задоволення. Але все в межах норми. Якщо ви з тих критиканів, які препарують кіно на логіку, як патологоанатом жабу, то, звісно, ви знайдете огріхи, але тоді дивіться європейський сірий арт-хауз.

Тому рекомендую тим, хто хоче відпочити, посміятися й поплакати. Задоволення не тривале - всього 16 серій.

Протипоказано тим, хто має алергію до надмірних пристрастей східного типу на екрані (наприклад не здатний витримати чоловічих сліз) й засуджує мелодраматичні штампи, навіть у хорошому виконанні.

Суб'єктивне враження: 5/5.

Капітан Фантастік, Captain Fantastic, 2016

"Ой, в лісі, лісі темному..." живе родина хіппі. Головою сім'ї є авторитарний батько, який виховує своїх шестеро дітей за власноруч розробленими принципами: це не гірша, як в морських котиків, фізична підготовка, шкільне навчання, яке дозволяє старшому сину з легкістю поступити до найкращих вузів країни, це також особливі сімейні урочистості, де навіть найменша донька отримує особисту холодну зброю в подарунок.

І ще одне, батько цього дивовижного сімейства ніколи не каже своїм дітям неправди.

А де ж мама? А мама, не витримавши такого життя, сходить з розуму і накладає на себе руки. Звісно, дід звинувачує в усьому свого зятя-дивака й на гарматний вистріл не збирається його підпускати до церемонії поховання.

Але  що робити, якщо мама, як переконана лівачка і буддистка, заповіла себе кремувати й змити попіл у громадській вбиральні?

Фільм, як бачимо, провокативний і здатний полоскотати нерви обивателю й консерватору. І справді, він ставить дуже цікаві запитання: як "правильно" виховувати дітей? наскільки ефективною є загальноприйнята система  виховання і шкільної освіти? який спосіб життя є "правильним"?

Найцікавіше, що ми не можемо однозначно стати на позицію дивакуватої сімейки, попри її безумовні переваги супроти бляклих і невиразних постатей консерваторів. І справа не у моїй традиційній антипатії до ліваків і комуністів. Що перше кидається в очі, це те, що, ігноруючи емоційну складову виховання, головний герой, по суті, у своїй сім'ї будує маленьку модель тоталітарної держави. 

Окрім того, мусимо замислитися, а що то за звір такий "реальне життя", до якого ми маємо готувати своїх дітей? Найопуклішим прикладом є ситуація, коли талановитий старший син головного героя виявляється абсолютно безпорадним у стосунках із дівчиною, бо про таке він читав лише у книгах. Але ж, якщо подивитися ширше, то загалом ці діти, які виросли в лісі й здатні в дощ залізти на вертикальну скелю, або ж у восьмирічному віці цитувати Біль про права, абсолютно не адаптовані до того, щоб виживати у сучасному соціумі. 

Але наскільки підготовленими є діти, виплекані у традиційній сім'ї, яку ми бачимо на прикладі родини сестри головного героя? Діти, яких налигачем затягують у школу, з якої вони і не думають приносити якісь знання. Діти, від яких батьки ховають правду життя (але за повноліття несподівано попросять самостійності). Діти, занурені у віртуальний світ гаджетів і комп'ютерних ігор...

Одним словом, фільм неоднозначний, спонукає до роздумів. І це добре.

50/50, 2011

Жив собі журналіст Адам. І, як всі порядні американці, любив побігати. І як відповідальний молодий чоловік, коли в нього заболіла спина, вирушив до лікаря. 

А тут виявляється, що у нього - рак і шанси вижити 50 на 50...

Адам цілком звичайний герой. Ходить на роботу, має подружку-художницю, уникає розмов із гіперопікаючою матір'ю. І, як звичайна людина, він не буде, як це часто буває в таких фільмах про помираючих, віднаходити якісь аж надто глибокі сенси у житті, чи кардинально змінювати свій спосіб існування, не спіткає його й якесь феєричне кохання. Одним словом, це комедія-драма про звичайного ракового хворого.

Фільм напрочуд психологічний. І той факт, що на Адама не спускається просвітлення, не заперечує того, що головний герой все-таки робить свої маленькі відкриття про себе, своє життя і своє оточення.

Ось щодо людей навколо, то фільм тут себе показав найкраще. Бо люди навколо - вони... просто люди. І вони мають паскудну властивість бути недосконалими. Прагнуть впоратися, підтримати і самому вигребти на поверхню, і не всім це вдається. Боюся, що у більшості по-своєму не вдається. 

Я не знаю, як іншим глядачам, але сам фільм мені був дуже болючим. Ці суперечності спілкування між людьми різали по живому. Тому комедійною складовою, надто виконаною у класичному американському стилі, я не змогла насолодитися.

Як бонус до фільму - сюжет із відвідуванням Адамом психолога. 24-річна докторантка - це блискучий зразок психолога-початківця, у якої багато теоретичних знань і невпевненості в собі, і надто мало практичного досвіду. Вона ще намагається порятувати кожного, має труднощі із встановленням особистих меж і недопущенням сексуальних контактів із клієнтами. 

Таким чином, у її роботі мало показано психологічної практики, але ось робоче повсякдення змальовано тонко і влучно.

Королева Півдня, Queen of the South, 2016

"Королева Півдня" - підкорила моє серце! Як же тепер прожити від п'ятниці до п'ятниці, очікуючи нових серій, коли перші шість я жадібно проковтнула за два дні?!

Динамічний, сповнений сили й аморальності новий серіал. Подружка наркокур'єра змушена втікати з Мексики до Техасу після смерті свого коханого. Вижити їй допомагають фантастична сила духу і природна кмітливість. Творці серіалу обіцяють, що глядач матиме змогу побачити історію становлення жінки, яка розбудувала наркоімперію. І що цікаво, головна героїня має реальний прототип...

Двоє у Всесвіті (Листування), La corrispondenza, 2016

В основу фільму "Двоє у Всесвіті" покладено красиву аналогію: стосунки головних героїв розвиваються за законами астрономії: зірки вже згасли, а вчені продовжують їх вивчати і спостерігати за їхнім життям.

Ед помирає, але намагається залишитися присутнім на деякий час у житті своєї коханки, набагато молодшої за нього Еммі. Для цього він розробляє складну систему листів, повідомлень й відеозаписів.

Від фільму про кохання сподіваєшся отримати якийсь світлий і приємний післясмак, але тут буде зовсім по-іншому. Історія, нібито кохання, - важка і, в цілому, неприємна. Чому?

Як на мене, це історія не про кохання, а про некрофілію. Ед не прагне живого контакту з Еммі: бачаться вони рідко й під час зустрічей він приховує від неї, що він хворий. Тобто конструює для неї якийсь певний фасад себе, відмінний від реального. Водночас він прагне її контролювати до найдрібніших речей, знати про неї все, грубо заходить у її особистий простір, руйнуючи кордони її особистості. Складаються не стосунки, а механічна мертва конструкція, у якій, справді, не обов'язкова присутність живої людини.

Не випадково, якісь позитивні наслідки інвазії Еда у життя Еммі сприймалися мною як щось штучне. А ось розхристаність й розгубленість героїні, її повна дезорієнтація в житті мали досить-таки органічний і закономірний вигляд.

Останнім часом мала можливість переконатися і в своєму житті, що те, що з боку сприймається як щось дуже романтичне, може бути дуже далеким від кохання, а, по суті, бути витонченою формою психологічного насильства.

До зустрічі з тобою, Me Before You, 2016

Приємна кінонесподіванка цього літа - екранізація книжки Джоджо Мойєс "До зустрічі з тобою" ("Me Before You", 2016). Фільм мені сподобався навіть більше за книжку, яку я читала ще до виходу її українського перекладу.

Гарна візуальна картинка, блискуча робота стиліста, гармонійне співвідношення гумору і драми.

Класичні історії кохання мають нібито закінчуватися возз'єднанням. Ця ж нам розповідає про зустріч - двох зовсім різних людей, які б за інших обставин просто пройшли б повз. Вона - чергова провінціалка з талантом, яка ніби то приречена прожити цілком ординарне життя. Він - "золотий хлопчик", який у подружки обирає довгоногих блондинок.
Їхня зустріч не відбулася б, якби не нещасний випадок, який прикував його до інвалідного крісла...

Класичні історії кохання - про злиття двох люблячих сердець. Але насправді люди так чи інакше лишаються окремими особистостями, з власним життєвим шляхом. І вони інколи розходяться. І навіть не через зовнішні обставини, а через свідомий внутрішній вибір.

Одним словом, фільм "До зустрічі з тобою" - для мене історія про психологічну сепарацію в коханні.

Ідеальні незнайомці, Perfetti sconosciuti, 2016

Семеро друзів збираються повечеряти і поспостерігати за місячним затемненням. Всі один одного знають, здавалось би, вже сто років. От чи добре? 

Одна маленька гра все перевертає з ніг на голову. Господиня дому пропонує усім поки триває вечеря вголос читати смс та приймати телефонні дзвінки у режимі гучномовця.

Спершу ніби нічого не змінюється. Триває звичайна балаканина. І в якийсь момент глядач може запитати себе: "Невже це і все?" Але варто не поспішати з висновками, адже драматизм буде іти по наростаючій і врешті глядач дочекається дев'ятої хвилі, яка змете усе на своєму шляху.

І врешті постаєш перед вибором: а що краще для тебе - брехлива ідеальна картинка, чи руйнуюча відвертість. Я б, певно, обрала останнє, але не думаю, що зі мною погодиться кожен.

Мій вердикт: блискуче! Особливо рекомендую сімейним і романтичним парам. Буде що обговорити.