Звіринець, Zoo, 2015

Серіальне літо закінчується, осінь починається. На черзі серіал 2015 року, де вже майже знято два сезони й продовжено на третій. Це "Звіринець".

Його ідея стара-нова-модифікована: тварини вирішують, що досить з них знущатися і піднімають бунт проти людей. Спершу це має вигляд поодиноких сплесків агресивності, але поступово все переростає у всепланетну пандемію. Гурт людей, які одні з перших запідозрили щось нехороше, об'єднуються... ну, ви зрозуміли, для того, щоб врятувати світ.

Звісно, не обійшлося без мутацій. І, на жаль, без злої корпорації і продажних урядів, які не розуміють наслідки своїх дій. (Не люблю цю тему).

Сама енергетика серіалу подібна до того, як все розвивалося у "Темній матерії": динамічний й цілісний перший сезон і трохи розбалансований другий. У "Звіринці" є суттєвий мінус, як на мене, найгірша серія - це фінал першого сезону. Абсолютно дивний часовий розрив, коли творці серіалу чомусь вирішили не показувати найцікавіше - як саме приходив апокаліпсис у життя звичайних людей. Таким чином на початок останньої серії сезону ми опиняємося у зовсім іншій реальності, що трохи, м'яко кажучи, вибиває з ритму.

У другому сезоні розбалансування відбувається від поглиблення дії за рахунок посилення самої мутації. З одного боку, це добре. У серіалах попередньої епохи роками нічого не змінювалося. Це було герметично і протиприродно. Але не всім серіалам зараз вдається не впасти в повний абсурд, коли вони показують, а "що буде, якщо все зміниться".

Утім, щодо "Звіринця", як і в "Темної матерії" є ще надії на хороший другий сезон (тут я подивилася поки три серії), попри дивних франкенштейнів і незрозумілу лінію із журналісткою, яка блукає по лісах Канади.

У цілому, хороший серіал для осені, коли хочеться сидіти вдома й спостерігати за тим, як тваринки беруть сатисфакцію за свої кривди й знищують людство. 

Регіт шамана, Владімір Сєркін

Хоча сам автор, Владімір Сєркін, і кокетує, що є якась там різниця із славетним Кастанедою, але формат книг дивовижно подібний. Це діалоги автора з шаманом, гуру, духовним вчителем, магом. Звісно, нюанси відрізняються, як і має бути.

Перша книжка Владіміра Сєркіна - "Регіт шамана" - попри свій куций об'єм має свою чарівність. На відміну від Кастанеди, який підійшов до справи, як умів, комплексно й системно, то тут ми маємо лиш уривки знань. Але вони створюють певну атмосферу, у якій хочеться перебувати. Вони вже здійснюють зсув так званої "точки зборки". Мені більш симпатичне формулювання - змінюють внутрішній стан.

Цікавим видається і власний містичний досвід самого автора.

Але ось далі Владімір Сєркін робить жахливу річ, яка псує все позитивне враження від першої книжки. Він видає інші книги, під іншими назвами, але по факту - це перероблені й доповнені версії першої. Як читачка, я відчувала себе ошуканою.

Темна матерія, Dark Matter, 2015-2016

"Темна матерія" - новий захоплюючий серіал на тему майбутнього і космосу. Зав'язка наступна: один за одним прокидається екіпаж космічного корабля. Вони абсолютно не пам'ятають, хто вони, але чудово зберегли свої навички. Більшість добре вправляється із зброєю. 

Гостроти ситуації додає те, що лиш прокинувшись, вони вже мають боротися за виживання. А пікантності - підозра, що серед них є зрадник, на чиїй совість лежить як амнезія, так і дивні несправності корабля.

Бюджет серіалу маленький, але цей недолік компенсовано хорошим смаком творців серіалу, а також справді цікавими й живими головними героями.  Це не бляклі функції, чи яскраві, але картонні типажі. Кожен з них має і позитивні, і негативні риси характеру.

І загалом, серіал не чорно-білий. Так, є загальне бажання екіпажу "чинити правильно". Є певні проблеми морального вибору. Але водночас немає типової для Голівуду зацикленості на законності й моралізаторстві, що, на мій погляд, загубило шикарний серіал - "Форс-Мажори".

Серед переваг серіалу те, що загадка амнезії розкривається з правильною швидкістю. Достатньо для збереження інтриги, але й не тягнеться кота за хвоста, а на фініші - "пшик". Власне, фінал першого сезону феєричний і логічний.

А ось із другим сезоном виникають запитання. Серіал, здається, втратив свою органічність у пошуках шляхів розвитку. З'являються нові герої (члени екіпажу), сюжети на тему телепатії та паралельних світів. Чи вдасться сценаристам не зійти на пси, побачимо. Я готова їм ще дати шанс.

У будь-якому разі рекомендую для перегляду.

Королева Півдня, Queen of the South, 2016

"Королева Півдня" - підкорила моє серце! Як же тепер прожити від п'ятниці до п'ятниці, очікуючи нових серій, коли перші шість я жадібно проковтнула за два дні?!

Динамічний, сповнений сили й аморальності новий серіал. Подружка наркокур'єра змушена втікати з Мексики до Техасу після смерті свого коханого. Вижити їй допомагають фантастична сила духу і природна кмітливість. Творці серіалу обіцяють, що глядач матиме змогу побачити історію становлення жінки, яка розбудувала наркоімперію. І що цікаво, головна героїня має реальний прототип...

Двоє у Всесвіті (Листування), La corrispondenza, 2016

В основу фільму "Двоє у Всесвіті" покладено красиву аналогію: стосунки головних героїв розвиваються за законами астрономії: зірки вже згасли, а вчені продовжують їх вивчати і спостерігати за їхнім життям.

Ед помирає, але намагається залишитися присутнім на деякий час у житті своєї коханки, набагато молодшої за нього Еммі. Для цього він розробляє складну систему листів, повідомлень й відеозаписів.

Від фільму про кохання сподіваєшся отримати якийсь світлий і приємний післясмак, але тут буде зовсім по-іншому. Історія, нібито кохання, - важка і, в цілому, неприємна. Чому?

Як на мене, це історія не про кохання, а про некрофілію. Ед не прагне живого контакту з Еммі: бачаться вони рідко й під час зустрічей він приховує від неї, що він хворий. Тобто конструює для неї якийсь певний фасад себе, відмінний від реального. Водночас він прагне її контролювати до найдрібніших речей, знати про неї все, грубо заходить у її особистий простір, руйнуючи кордони її особистості. Складаються не стосунки, а механічна мертва конструкція, у якій, справді, не обов'язкова присутність живої людини.

Не випадково, якісь позитивні наслідки інвазії Еда у життя Еммі сприймалися мною як щось штучне. А ось розхристаність й розгубленість героїні, її повна дезорієнтація в житті мали досить-таки органічний і закономірний вигляд.

Останнім часом мала можливість переконатися і в своєму житті, що те, що з боку сприймається як щось дуже романтичне, може бути дуже далеким від кохання, а, по суті, бути витонченою формою психологічного насильства.

Любов в раю, Love in Paradise, 2016

"Любов в раю" (Love in Paradise, 2016) - це солодкава проста чергова мелодрама, якими так грішить Hallmark. Але має один великий бонус, який не лишить байдужими тих, хто свого часу шаленів від серіалу "Беверлі-Хілз 90210". Пам'ятаю, я, як серйозний підліток, орієнтований на навчання і самовдосконалення, вирішила припинити дивитися серіал. Але не змогла втриматися від його перегляду тоді, коли до головного касту повернувся Він - хуліган і "поганий хлопчик" - Ділан, у виконанні Люка Перрі.

Здається, у "Любові в раю" Люк Перрі грає самого себе - старіючого актора, який втратив колишню популярність. І справді, список його робіт за останній час бажає кращого.

Але якщо абстрагуватися, й не висувати надмірних вимог, можна поностальгувати, спостерігаючи за історією кохання актора й дівчини з ранчо.

Коні й свині - присутні.

З любов'ю, Розі, Love, Rosie, 2014

"З любов'ю, Розі" - ще одна екранізація, якою вдалося насолодитися останнім часом. На цей раз це вже стрічка за книжкою Сесилії Ахерн, письменниці для мене відомої лише за кіно.

Отже, це історія двох друзів - Розі й Алекса, які 12 років (за романом цілих 50 !!!) боялися сказати один одному, що мають більш, ніж дружні почуття. Він полетів за океан, будував кар'єру, а вона, завагітнівши, мала попрощатися з мріями про навчання й стати мамою.

Історія напрочуд проста, але мила й зворушлива настільки, що хочеться познайомитися із літературним оригіналом, який, кажуть, суттєво відрізняється від кіно.

Коли я запитала себе, що я отримала від фільму, окрім приємно проведеного часу, я згадала, що мені допомогає як на роботі, так і в стосунках з людьми. Говорити! Говорити сміливо й відверто, що турбує.

І саме тоді, коли люди роблять цей крок у спілкуванні, який так страшно було зробити, відбвуваються найвражаючі відкриття. Саме тоді люди отримують шанс познайомитися один з одним, невигаданим, а реальним.

Інакше роки ідуть, а люди проживають не своє життя, а свої страхи, спілкуються не з реальними людьми, а з вдалими чи ні фасадами...