Любов в раю, Love in Paradise, 2016

"Любов в раю" (Love in Paradise, 2016) - це солодкава проста чергова мелодрама, якими так грішить Hallmark. Але має один великий бонус, який не лишить байдужими тих, хто свого часу шаленів від серіалу "Беверлі-Хілз 90210". Пам'ятаю, я, як серйозний підліток, орієнтований на навчання і самовдосконалення, вирішила припинити дивитися серіал. Але не змогла втриматися від його перегляду тоді, коли до головного касту повернувся Він - хуліган і "поганий хлопчик" - Ділан, у виконанні Люка Перрі.

Здається, у "Любові в раю" Люк Перрі грає самого себе - старіючого актора, який втратив колишню популярність. І справді, список його робіт за останній час бажає кращого.

Але якщо абстрагуватися, й не висувати надмірних вимог, можна поностальгувати, спостерігаючи за історією кохання актора й дівчини з ранчо.

Коні й свині - присутні.

З любов'ю, Розі, Love, Rosie, 2014

"З любов'ю, Розі" - ще одна екранізація, якою вдалося насолодитися останнім часом. На цей раз це вже стрічка за книжкою Сесилії Ахерн, письменниці для мене відомої лише за кіно.

Отже, це історія двох друзів - Розі й Алекса, які 12 років (за романом цілих 50 !!!) боялися сказати один одному, що мають більш, ніж дружні почуття. Він полетів за океан, будував кар'єру, а вона, завагітнівши, мала попрощатися з мріями про навчання й стати мамою.

Історія напрочуд проста, але мила й зворушлива настільки, що хочеться познайомитися із літературним оригіналом, який, кажуть, суттєво відрізняється від кіно.

Коли я запитала себе, що я отримала від фільму, окрім приємно проведеного часу, я згадала, що мені допомогає як на роботі, так і в стосунках з людьми. Говорити! Говорити сміливо й відверто, що турбує.

І саме тоді, коли люди роблять цей крок у спілкуванні, який так страшно було зробити, відбвуваються найвражаючі відкриття. Саме тоді люди отримують шанс познайомитися один з одним, невигаданим, а реальним.

Інакше роки ідуть, а люди проживають не своє життя, а свої страхи, спілкуються не з реальними людьми, а з вдалими чи ні фасадами...

До зустрічі з тобою, Me Before You, 2016

Приємна кінонесподіванка цього літа - екранізація книжки Джоджо Мойєс "До зустрічі з тобою" ("Me Before You", 2016). Фільм мені сподобався навіть більше за книжку, яку я читала ще до виходу її українського перекладу.

Гарна візуальна картинка, блискуча робота стиліста, гармонійне співвідношення гумору і драми.

Класичні історії кохання мають нібито закінчуватися возз'єднанням. Ця ж нам розповідає про зустріч - двох зовсім різних людей, які б за інших обставин просто пройшли б повз. Вона - чергова провінціалка з талантом, яка ніби то приречена прожити цілком ординарне життя. Він - "золотий хлопчик", який у подружки обирає довгоногих блондинок.
Їхня зустріч не відбулася б, якби не нещасний випадок, який прикував його до інвалідного крісла...

Класичні історії кохання - про злиття двох люблячих сердець. Але насправді люди так чи інакше лишаються окремими особистостями, з власним життєвим шляхом. І вони інколи розходяться. І навіть не через зовнішні обставини, а через свідомий внутрішній вибір.

Одним словом, фільм "До зустрічі з тобою" - для мене історія про психологічну сепарацію в коханні.

Ідеальні незнайомці, Perfetti sconosciuti, 2016

Семеро друзів збираються повечеряти і поспостерігати за місячним затемненням. Всі один одного знають, здавалось би, вже сто років. От чи добре? 

Одна маленька гра все перевертає з ніг на голову. Господиня дому пропонує усім поки триває вечеря вголос читати смс та приймати телефонні дзвінки у режимі гучномовця.

Спершу ніби нічого не змінюється. Триває звичайна балаканина. І в якийсь момент глядач може запитати себе: "Невже це і все?" Але варто не поспішати з висновками, адже драматизм буде іти по наростаючій і врешті глядач дочекається дев'ятої хвилі, яка змете усе на своєму шляху.

І врешті постаєш перед вибором: а що краще для тебе - брехлива ідеальна картинка, чи руйнуюча відвертість. Я б, певно, обрала останнє, але не думаю, що зі мною погодиться кожен.

Мій вердикт: блискуче! Особливо рекомендую сімейним і романтичним парам. Буде що обговорити.

Заповіти молодості, Testament of Youth, 2014

Це ж треба було так помилитися із очікуваннями! Чого я сподівалася від фільму? Легкої мелодрами на тлі історичних подій Першої світової війни. Що я отримала натомість? - Дві години болю, сліз і вивертання душі назовні. 

"Заповіти молодості" - це екранізація мемуарів англійської письменниці, пацифістки й феміністки Віри Бріттен. Молода панночка напередодні війни мріє про навчання в Оксфорді й письменницьку кар'єру. І треба ж було вигукнути те, що вона ніколи не вийде  заміж в ту мить, коли на порозі з'явився Він - її перше кохання.

І справді, те, що ще вчора здавалося надважливим - сьогодні втрачає сенс. І після початку війни заможна примхлива панночка кидає навчання і стає медсестрою. Й понад усе мріє про одруження із коханим.

Вона також мусить нести відповідальність за свої вчинки - адже саме вона переконала батька відпустити свого брата на фронт...

Блискучий фільм: дивовижно довершений з естетичної точки зору, багатий нюансами й психологічною глибиною. І водночас настільки болючий, що навіть я, зазвичай нечутлива, тільки згадуючи про окремі епізоди, пишучи ці рядки, починаю плакати.

Тому попри безумовну довершеність цієї історії, я б не радила її надчутливим глядачам, а також тим, кого близько зачепила теперішня війна. 

В твоїх очах, In Your Eyes, 2014

Як я вже писала, Голлівуд останнім часом не часто тішить якісними мелодрамами, тому вчора для мене приємним відкриттям став фільм "В твоїх очах" (In Your Eyes, 2014).

З дитинства головні герої у певні моменти свого життя відчували один одного, ніби опиняючись тілі іншого. І раптом виявляється, що вони не божевільні, навіть можуть спілкуватися один з одним.

Вони починають ділитися один з одним всяким-різним, дружити і поступово все переростає у щось більше. А тим часом їхнє реальне життя летить у тартарари.

У цьому справді зворушливому і доброму кіно насправді два чуда: безпосередньо ця здатність головних героїв відчувати і чути один одного, і те, що вони один одного знайшли.)

Як правило, я не люблю невдах і дуже боляче сприймаю, коли головні герої починають руйнувати власними руками те, що називається стабільним життям. Навіщо вам ці всі неприємності? - хочеться мені вигукнути у подібних випадках. Але не в цій історії. Хоча головним героям і є чим дорікнути: він, маючи непогані здібності, спаскудив своє життя і побував у в'язниці, вона - закомплексована заміжня жінка, на перший погляд, позбавлена індивідуальності.

Але все перемагає зворушливе відчуття єдності, любові і дружби. :)

Думати як злочинець, Criminal Minds, 2005-2016

Те відчуття, коли підсіла на серіальчик, а виявляється, у ньому вже 12 сезонів і він продовжує зніматися. :)

Все почалося зі списку серіалів, де присутня психологічна тематика, яка зараз мені дуже близька. Спершу мій вибір зупинився на "Необхідній жорстокості", але дуже швидко мій інтерес почав згасати. Тому що, по суті, в цьому серіалі чогось справді психологічного дуже мало. 

Найперше - психолог не дає порад. Загалом головна героїня більше грала роль няньки-виховательки для своїх підопічних, ніж психолога.

"Мислити як злочинець" - зовсім інша історія. Чесно кажучи, до цього я взагалі не цікавилася всілякими маніяками, а тут несподівано захопило, аж настільки, що я вже щось почала підчитувати з теми різних девіацій.

І це не дивно, бо серіал про спеціальний підрозділ ФБР, який спеціалізується на поведінковому аналізі злочинців.

За більш як десять сезонів, я бачу по промо й трейлерах, склад акторів дещо зміниться. У першому сезоні найбільшу симпатію поки викликає геній-аутист.

Про цей серіал хотілося б написати, як про людину. Це така зріла, підтягнута особистість, яка знає, чого хоче. У дечому її характер скидається на стриманого англійця, який не поспішає розкриватися і переходити до неформального спілкування.

Кожна серія - це окрема історія, якась тяглість простежується лише у декількох невеликих деталях. Це з одного боку, мінус, бо заважає добре зжитися із героями. З іншого боку, - це плюс, бо дія не розтягується у жуйку, як це трапилося із "Форс-мажорами", які спершу були дуже жвавими, а згодом у пошуках глибини пішли, як на мій погляд, кудись не туди. 

У середині першого сезону загальне враження двояке: хочеться для того, щоб дивитися далі, якоїсь родзинки, переходу серіалу із рівня "хорошистів" у "відмінники".

Подивлюся, чи виправдаються мої очікування :)