Пудра, Powder, 1995

"Пудра" - це дивний хлопець-альбінос, який після смерті останнього свого родича, змушений соціалізуватися. Його перевозять до інтернату і він йде до звичайної школи. І хоча його нові знайомі визнають, що він, можливо, більш досконала людина, ніж всі інші представники людства, йому  страшенно самотньо.

Чи знайде людина з надздібностями своє місце серед людей?

Фільм "Пудра" - це дивовижна суміш "Прекрасної зеленої" (1996) і "Зеленої милі" (1999). Є тут паралелі й  з "Аватаром" (2009).

Але передусім у мене ця історія викликала асоціації із "Людиною-слоном" (1980). На щастя, це полегшений варіант останнього.

В цілому, за своєю побудовою ця проста історія зачіпає і особисту трагедію інакшості людини (про те, як непросто в цьому світі бути "іншим"),  і порушує глобальні питання: сутності смерті, людської природи. Тут немає поганих героїв: зла людина тоді, коли їй боляче.

Я ще досі під враженням. Це один з найкращих фільмів, які я бачила.

Суб'єктивне враження: 5 +/5.

Ягідка кохання, Ягодка любви, 1926

Перша режисерська спроба Олександра Довженко - "Вася-реформатор" - була невдалою. Не маючи досвіду, він створював інцидент за інцидентом, і врешті мусив залишити зйомки. Таким чином першою самостійною роботою Довженка стала "Ягідка кохання" (1926). Хоча режисер спочатку мав намір працювати виключно в комічному жанрі, "Ягідка кохання" -  єдина комедія у його творчому спадку.

20-ти хвилинний фільм розповідає про пригоди перукаря Жана Ковбасюка, який хоче позбутися своєї незаконнонародженої дитини. 

В цій стрічці ще прослідковується спадщина театру в німому кіно: яскравий грим акторів, надмірна жестикуляція. Головну роль виконує актор театру - Мар'ян Крушельницький, який з 1924 року грав у харківському театрі "Березіль".

Трагічна доля виконавиці головної ролі - Маргарити Олександрівни Барської. Найбільший успіх їй приніс фільм "Порвані черевики" (1933), де вона була і сценаристом, і постановником. Після арешту під час репресій її друга Карла Радека і творчої кризи вона у 1939 році покінчила життя самогубством.

"Ягідка кохання" - не шедевр, але цілком якісна кінокомедія, що може викликати усмішку і в сучасного глядача.

На задніх планах фільму бачимо сонячний Крим 1920-х рр.: витончену моду часів НЕПу,  повоєнні вулиці з розгромленими будинками, а також символ українізації - портрет Т.Шевченка у крамниці всіляких дрібничок.

Суб'єктивне враження: 4 + / 5.

Євреї на землі, Евреи на земле, 1927

18-ти хвилинний документально-агітаційний фільм "Євреї на землі" може зацікавити лише історика кіно, або дослідника історії євреїв. І нехай масовий глядач не спокушається голосними іменами співтворців стрічки Володимира Маяковського (автора сценарію і титрів) та Лілії Брік (помічниці режисера).

Я, власне, фільм переглянула виключно вшанувавши пам'ять своєї дисертації, яка стосувалася національного питання у 1920-х - 1930-х роках.

У 1920-х роках радянський уряд вирішив єврейський нетрудовий елемент облагородити, залучивши до робітничої професії, а також до праці на землі. Займалося останнім питання ОЗЕТ - Всесоюзне товариство з земельного облаштування трудящих євреїв (1925-1928). Саме на замовлення цього товариства було створено цей фільм.

Як на мене, фільм немає художньої цінності, а вартісних зображень побутових сценок, що відображали б епоху, надзвичайно мало. На голодні післявоєнні роки, можливо, це й рекламка "хорошого" життя у землеробських поселеннях. А для сучасного глядача очевидно, що показано у фільмі далеко не рай.

Зворушила сцена "умивання" нового селянина: плюнув - потер, плюнув - потер. :)

Резюме: виключно для спеціалістів.

Дівчина з коробкою, Девушка с коробкой, 1927

Німий фільм "Дівчина з коробкою" (1927) - це маленький шедевр, який створювався як реклама державних облігацій.   Сюжет цієї комедійної мелодрами простий: модистка Наташа живе біля Москви із дідусем, але фіктивно прописана у "мадам Ірен". Одного разу в поїзді вона випадково зустрічає селянина Іллю, який їде до столиці навчатися. Жити йому ніде, і Наташа, жаліючи хлопця, фіктивно одружується з ним.

Цей легкий кумедний фільм цікаво дивитися і як історію, і як відображення епохи. В технічному плані його вже не порівняти до стрічок, які створювалися ще десятиліття тому. Адже свого часу німе кіно зазнало значного розвитку і в монтажу, і в операторській роботі, і в грі акторів.  І цей досвід згодом було втрачено на кілька десятиліть з появою звуку...

Головну роль у цьому фільмі зіграла українка Анна Стен (1908 - 1993), зовнішньо дуже подібна до молодої Вів'єн Лі. У 1930-х роках вона емігрувала спершу до Європи, де здобула визнання. Проте повторити європейський успіх у Голівуді їй не вдалося, хоча свого часу її порівнювали із славетною Гретою Гарбо.

Виконавець головної ролі Іван Коваль-Самборський у 1938 році був репресований, хоча згодом повернувся в кіно. "Я втік від фашистів в СРСР, але краще було б втекти в Париж!" - говорив актор.

1927 рік - це захід НЕПу. Відповідно до тодішньої політики у фільмі дістається "непманам" - підприємцям, а саме власникам капелюхової крамниці. "Мадам Ірен" - класичний образ підприємливої єврейки (Серафима Бірман).

Фільм займає 23-тє місце в Топ-30 найкращих німих фільмів за всю історію "Великого німого" за версією одного з найавторитетніших журналів, присвяченого кіно, - британського "Empire", за підсумками голосування кінознавців світу.


Кажуть, фільм "Дівчина з коробкою", - один з улюблених відомого російського режисера Нікіти Міхалкова. Він переглядає його щоразу перед початком нових зйомок.

Суб'єктивне враження: 5 / 5.

Резюме: дотепна добра комедія, що може сподобатися не тільки ретрофілам :)

Останнє танго, 1918

В далёкой знойной Аргентине, 

Где небо южное так сине,

где женщины поют, как на картине,

Про Джо и Кло поют...

Там знают огненные страсти,

Там все покорны этой власти,

Там часто по дороге к счастью

Любовь и смерть идут.

Це пісня - з репертуару відомої єврейської співачки Ізи Кремер (1887-1856) стала основою до фільму "Останнє танго" (1918) з Вірою Холодною в головній ролі. Кремер - була також сценаристом цієї стрічки. 

Сюжет: Танцівницю в трактирі Кло  її коханий, Джо, просить звабити багатого американця, щоб потім його пограбувати.

Збереглося близько 9 хв. цього фільму. Він не цікавий ні в плані історії, ні зображення епохи (адже події відбуваються нібито в Аргентині). Стрічка може привабити лише дослідників кіно й життя і творчості Віри Холодної.

Кіно того часу було поставлено на конвеєєр: лише за 4 роки Віра Холодна знялася в близько 50-ти фільмах! Більшість з них не вціліли. "Останнє танго" - є яскравим зразком переважаючого жанру того часу - мелодрами в стилі "драми жіночої душі". .Жести акторів (особливо партнера Віри) надто театральні, камера не слідкує за рухами героїв, і часто виникає враження. що вона встановлена "коряво". 

Але щодо мене, то я переглянула цей уривок із величезним задоволенням :)

Служниця, The Help, 2011

Фільм "Служниця" - це приємна кіно-несподіванка від початківців. Передусім це стосується письменниці, за романом якої було написано сценарій, - Кетрін Стокер. Це її перший роман, але він приніс їй величезний успіх: книга була перекладена на 40 мов, станом на серпень 2011 року було продано 5 мільйонів її копій. Цікаво, що цьому успіху передувала відмова близько 60-ти літературних агентів, які відмовилися просувати цю книгу.

Екранізував історію Кетрін Стокер її друг дитинства режисер-початківець Тейт Тейлор. Кажуть, саме це стало запорукою якості фільму.

Фільм розповідає про життя маленького містечка Джексон на Американському Півдні у 1960-х роках. Події відбуваються близько 1963 року. Саме тоді було вбито Джона Кеннеді. Тільки в наступному році у США буде остаточно скасовано закони про расову сегрегацію (обмеження соціального спілкування між чорними і білими), що діяли з 1890 року і отримали неофіційну назву законів Джима Кроу.

Тобто до 1960-х років у США діяли закони і побутував такий спосіб міжрасового спілкування, що принижував людську гідність.

Саме цю проблему порушує фільм "Служниця". Молода дівчина, Скітер (Емма Стоун) повертається з навчання до рідного містечка. Вона мріє про кар'єру журналістки і письменниці. А доводиться починати із відповіді на листи у колонці газети, присвяченої прибиранню. Спілкуючись із чорною служницею, вона загорається ідеєю написати книгу про нелегке життя служниць-афроамериканок.

Глядачу доводиться тільки дивуватися, яким чином не відомому режисеру вдалося так добре впоратися із поставленим завданням. Фільм рівний, якісний. Образи головних героїв (хоча їх маленька купа) цілісні і органічні, актори добре підібрані.

Для дівчаток приємний бонус - просто неймовірно гарненька колекція жіночого одягу 1960-х років. Нямка.

Цей фільм викликав у мене змішані відчуття. З одного боку, це якісна яскрава історія. З іншого боку, мені здається, вона не є доброю. Якщо головний герой оголується добрим, це не означає, що йому можна робити зло. Не можна підмішувати всяку бридоту у пиріг, навіть своєму ворогу, не можна красти, навіть якщо це спроба дати своїм дітям хорошу освіту.

Мені здається, що саме така форма боротьби призвела до саме таких наслідків у США, коли з одного боку вже йде дискримінація білого населення, а з іншого, - велика частина чорного, маючи купу прав, не може їх реалізувати: нищить своє життя і живе на державну допомогу.

Суб'єктивне враження: 5 - /5

Вимога, The Claim, 2000

Є таке спостереження: чим більш монотонний і занудний фільм, тим більше він має позитивних відгуків кінокритиків. Фільм "Вимога", або ж в російському прокаті - "Золота пилюка" - із цієї серії".

Ще поціновані критиками фільми, як правило, лишають після себе відчуття страшенного депресняку і нудьги, а також легкого присмаку ненависті до всього людства.

Якщо Вам захочеться після перегляду "Вимоги" взяти сокиру і постукати до сусідки-бабусі, не звинувачуйте в цьому мене. Я Вас попереджувала.

Хм... А, власне, про що фільм -  запитаєте Ви? 

20 років тому молодий золотошукач Даніель Діллон продає свою дружину і новонароджену дитину за багату на золоту ділянку. І ось через роки в місто, яке тепер належить Діллону, приїздять дружина і дочка. 

Це стає поштовхом до переоцінки цінностей всього його життя.

Фільм створено за романом англійського класика Томаса Харді "Мер Кастербріджа".

Мені здається, що цей фільм навіть не про систему цінностей, співвідношення золота і людських стосунків, а про прощення. Як сказала героїня Настасьї Кінські: "Вибачай найближчим все, щоб вони не зробили, і будь з тим, кого любиш".

Впродовж фільму глядач грузне в побутовому житті містечка золотошукачів, отримуючи неприємний післясмак. Та все ж - це хороший фільм.

Суб'єктивна оцінка: 5 - /5.