Не здавайся, Restless, 2011

Фільм "Не здавайся" - черговий у довгому ряду подібних історій на тему кохання смертельнохворих. 

На цей раз маємо розповідь про двох підлітків. Хлопець ніяк не може примиритися із смертю своїх батьків. Як кажуть, якщо не вивчив один Урок, маєш його повторити ще раз. І доля його знайомить із дівчиною, якій лишилося лише три місяці. Саме за цей проміжок часу Анабель має зреалізувати свої мрії, в тому числі пережити кохання, а Єнох - навчитися правильно сприймати смерть.

Як часто це буває, живучий не дуже прагне жити, а приречений має смак у життєвих насолодах.

Не очікуйте від цього фільму чогось особливого, або ж несподіваного сюжету.

Тут є певне викаблучування на тему, які це особливі підлітки, який у них особливий творчий підхід до життя і філософських питань буття. Мабуть, я вже надто стара, щоб це оцінити. Мені здається ті, кому за 20, сприймуть це з іронією.

Скоріш за все він для підлітків, а також для тих, хто хоче постимулювати у собі сентиментальний осінній настрій.

Суб'єктивне враження: 4 - /5.

Наречений напрокат, Something Borrowed, 2011

Дарсі (Кейт Хадсон) і Рейчел (Дженніфер Гудвін) - подруги з дитинства. Після однієї вечірки Рейчел опиняється в ліжку з нареченим Дарсі. Кожного дня дата весілля наближається, і хтось має прийняти рішення.

Головна в цій історії - Рейчел. Саме з святкування її 30-ти років розпочинається фільм. Вона вже перейшла той рубіж, за яким люди стомлюються грати роль "хороших" і робити те, що комусь подобається. Адже коли обертаєшся назад -  бачиш, що молодість вже пройшла... І якщо є ще шанс здійснити свої мрії, то це потрібно робити саме зараз. 

І в цей момент важливо не вхопити те, що погано лежить, а зрозуміти, що потрібно саме тобі.

В житті кожної людини також наступає та Межа, коли відбувається переоцінка цінностей, ситуацій, значення тих, чи інших людей у житті. І з'ясовується інколи, що дружби, чи кохання насправді не було... І як не шкода розлучатися з минулим, а треба...

Ось, власне, про що фільм. І це мені сподобалося.

Серед мінусів. Дратувала героїня Кейт Хадсон. Звичайно, Голівуд плодив і більш гротескних героїнь, і я сробую повірити, що такі дурочки справді бувають (просто не в моєму світі), але варто було б додати ще пару рис в її характер, щоб уникнути картонного образу.

Але в цілому мені сподобалося. Навіть дуже непогана мелодрамка. Звісно, для дівчачого перегляду. 

Суб'єктивне враження: 5-/5.

Я не знаю, як вона це робить, I Don't Know How She Does It, 2011

Кейт - фондовий менеджер, мати двох дітей, а ще в неї є чоловік, який також потребує уваги. Фільм охоплює кілька місяців її життя, коли вона на роботі береться за новий проект, і  встигати все одночасно стає ще важче.

Творці фільму поставили перед собою непросте завдання - з'ясувати ідеальний список пріорітетів для сучасної жінки. Кар'єра чи Сім'я? 

Формально happy end фільму задекларував головною цінністю жінки сім'ю. Проте між рядками читається ідея того, що жінка має жонглювати всіма речами одночасно. Таким чином стрічка поєднала дві цінності американського суспільства - жіночу емансипацію і сімейні цінності.

Звідси і її протирічивість: то головна героїня обирає сім'ю (обіцяючи аж бути з сім'єю по вихідних), а її кар'єристка-помічниця народжує дитину, то режисер починає знущатися над образом класичних американських домогосподарок.

Врешті фільм, що має пропагувати сімейні цінності, вийшов своєрідною антирекламою сім'ї в цілому і материнства зокрема. Бо яка людина, що ще немає дітей, будучи при здоровому ґлузді, захоче бути подібною до несексуальної, і в якійсь мірі навіть огидної, Кейт (Сари Джесіки Паркер)?! 

Надзвичайно хороший образ антижінки. Доктор Торсунов повинен включити цей матеріал у свої лекції. Кейт не має часу ні на спілкування, чи секс з чоловіком, ні на дітей, ні на наведення порядку в будинку, а особливо на свій зовнішній вигляд.

Тобто по суті, назва фільму дуже лестить головній героїні.

Щодо самих художніх якостей фільму, то все таки це не найгірший фільм в цьому жанрі. В другій половині фільму я навіть місцями отримала певне мазохістське задоволення. Тому в цілому, якщо абстрагуватися, фільм може виявитися їстівним, особливо коли необхідно просто розслабити мізки.

У чайлдфрі цей фільм може викликати, як і приступ огиди, так і задоволення від відчуття власної правоти.

Суб'єктивне враження: 3 + /5.

Ларі Краун, Larry Crowne, 2011

Одного чудового дня вже немолодого, але дуже старанного, працівника супермаркету, Ларі Крауна, звільняють. Причина - відсутність вищої освіти. Тоді головний герой (Том Хенкс) йде вчитися у місцевий коледж. Там він стає своїм серед студентської молоді, а також знайомиться із привабливою викладачкою (Джулією Робертс).

Чи не пізно людині за 50 починати життя спочатку? - Ось головна ідея цього фільму. І це те, що є позитивного в ньому. Тобто в якійсь мірі ця стрічка може бути надихаючою, а це завжди приємно.

Серед мінусів - це гротеск, притаманний більшості продукції Голівуду, і не тільки. (Часом дуже розхвалене європейське кіно демонструє нам просто чудеса перебільшення і викривлення). Схоже, кінотворці останнім часом просто розучилися створювати справжні живі характери. Звісно, значно простіше їх замінити загальновживаними шаблонами. 

Вже стало традиційним створення образу другорядних героїв шляхом перебільшення однієї єдиної риси. А як хочеться психоаналітичної складності характерів, неоднозначності, і головне - правдоподібності!

Також тут Ви не знайдете аж таких карколомних поворотів сюжету. Вони, в принципі, зайві для якісної драми, але лише за умови наявності хорошої психологічної складової. А вона (див. вище) відсутня.

Якби головних героїв грали якісь менш відомі актори, то це ще можна було б вибачити. Але коли глядач читає в титрах імена Тома Хенкса і Джулії Робертс, то має трішки вищі  за середні очікування.

Врешті від фільму лишається позитивне враження, але немає родзинки, яка б нівелювала вищезазначені недоліки і тримала глядача в напрузі, змушувала співпереживати, занурюватися у створений світ.

Суб'єктивне враження: 4-/5

Скільки в тебе? What's Your Number? 2011

Якщо під час перегляду "Мій хлопець з зоопарку" мені було просто нудно, то тут було також і роздратування, і огида.


Увага! Далі іде шовіністичний домостроївський текст!

Фільм "Скільки в тебе?" демонструє нам типову проблему для сучасного фемінізованого світу - жінки спершу сплять з ким попало, а потім починають хапатися за голову і з великими зусиллями складати список, з ким і що "було".

Головну героїню - Ерлінг Дарлінг звільняють і в неї з'являється трішки вільного часу, щоб подумати про своє бентежне сексуальне життя. На це її сподвигає стаття у жіночому журналі, яка говорить, що якщо сексуальних партнерів було більше 20-ти - то, очевидно, жінка вже пропустила свого Принца на Рожевому Мерседесі. 

А тут ще сестра виходить заміж... 

Ерлінг присягається, що 21-го не буде. Тепер головне не схибити з останнім 20-тим шансом...

Попри те, що головною ідеєю фільму, були класичні постулати "полюби меня такой, какая я есть..." і "щастя поруч", що перекочовують з одного фільму в інший, я побачила те, чого режисер не хотів показувати. 

На секс із першим ліпшим часто погоджуються дівчата, що просто не цінують себе. Після бурхливої ночі вони сподіваються на те, що хлопець не втече, а погодиться супроводити на весілля до сестри. 

Врешті "happy end" у Ерлінг вийде саме з тим, кого вона деякий час тримала на відстані, що дало їм можливість пізнати один одного, стати друзями.

Але це так, філософський ліричний відступ.

А фільм вийшов огидний. Головна героїня п'є, блює і спить з ким попало. 

Я розумію, що один із традиційних штампів Голівуду, починаючи з "Щоденника Бріджит Джонс" - головними героїнями робити повних дуреп. Але їх дурість з кожним наступним фільм, схоже, прогресує. Так, що, переглядаючи кілька останніх мелодрамок, я не могла зрозуміти, як головний герой міг закохатися в отаке.

Суб'єктивне враження: 2 + /5

P.S. Навіть не хочу думати на тему, кому це може сподобатися.

Мій хлопець з зоопарку, Zookeeper, 2011

Доглядачу зоопарку (Кевіну Джеймсу) нещастить в коханні. Коли з'являється шанс реставрувати стосунки з колишньою дівчиною, він отримує несподівану допомогу від своїх "друзів" - тварин. Виявляється, вони можуть розмовляти англійською, просто гарно шифруються. До того ж - просто фахівці у міжстатевих відносинах.

Впродовж 102 хв. глядачу пропонується спостерігати за тим, як головний герой буде з'ясовувати, хто він, і хто йому потрібен.

Що ж Вам розповісти таке мудре про фільм "Мій хлопець з зоопарку"?

Чергова середнячкова голівудська мелодрама без надмірної витонченості і багатозначності розповість нам, що краще бути самим собою і кохання, насправді, може бути несподівано поряд.

Перегляд цієї стрічки видався мені надзвичайно нудним. Сюжет можна передбачити з 5-10 хв. від початку фільму. До того ж гумор тут побудований на типовій для американців формі - створенні незручних ситуацій. Для мене - це випробування нервів, коли хочеться заритися в подушку, а не сміятися.

Втім, якщо Ви ще не стомилися від однотипності подібних стрічок і полюбляєте спостерігати за незручними пошлими сценами, Ви можете отримати свою порцію збоченого (даруйте, звісно, на мій погляд) задоволення.

Суб'єктивне враження: 3 - /5

Темпл Грандін, Temple Grandin, 2010

Шкода, що рідко знімають такі фільми, як "Темпл Грандін". Якщо простежити набір сюжетів новинок, то можна помітити, що все, як правило, крутиться навколо якогось кліше. 

Ніби все наше життя складається із пограбувань у банку, детективних історій, знайомства із супергероями і божевільного кохання, яке обов'язково закінчується сценою в аеропорту.

Насправді, реальне життя звичайних людей набагато цікавіше за те, що можуть придумати режисери :) І це в черговий раз для мене засвідчив фільм "Темпл Грандін". Він розповідає про життя реальної жінки. Попри свій аутизм, вона змогла досягти успіху в житті. Завдяки своєму оригінальному сприйняттю дійсності (за допомогою візуальних образів) вона стала експертом із поведінки тварин. Також Темпл Грандін є автором кількох книг.

(Промову Грандін на ТЕD "Навіщо потрібні аутисти" можна послухати на youtube.com.)

Звичайно, будь яку хорошу ідею можна спаскудити, але в цьому фільмі все гармонійно. Режисер вдало показав специфічність мислення Теплін, зберіг рівновагу між тим, щоб зачепити за живе, без того, щоб вичавлювати сльозу.

Тому історія вийшла світла і добра.

Особливої уваги заслуговує виконавиця головної ролі Дейнс Клер. Мушу сказати, що вона була дуже переконлива, майже геніальна.

Очевидно, що фільм припав до душі й прототипу головної героїні, бо вже у згаданій промові вона відзначила вдалі моменти у фільмі, що демонструють особливість її світосприйняття.

Суб'єктивне враження: 5/5.

Резюме: для любителів якісного біографічного кіно.