Записки українського самашедшого, Ліна Костенко

Написати коротку навіть не рецензію, а нотатку про роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого" підштовхнули мене спершу великий ажіотаж, а потім скандал, які розгорнулися навколо виходу цього твору.

Відразу наголошу, що вважаю поезію Ліни Костенко, чи не найкращою в усій українській літературі. Це я беру до уваги зріз ХІХ-ХХ століття, не забуваючи про "розстріляне відродження".

Але чим по своїй суті є "роман" Ліни Костенко? - Підбіркою новин за певний період часу. Між нею недоладно постійно рефлексує головний герой. І не можна не погодитися з критиками з "Кабінету", що знання і психології, і мислення чоловіка, діяльність якого пов'язана із комп'ютерами, у Ліни Костенко поганеньке.

Може, я застрягла у реалізмі ХІХ ст., чи безнадійно попсована поп-культурою, але мої вимоги до хорошого роману наступні: цікавий сюжет, добре прописані психологічно головні герої, передача відчуття атмосфери доби, у якій відбувається дія, хороша мова. Добре, коли є гумор. Відмінно, коли автор - мудра людина, яка любить життя і людей.

Можливо, Україні й потрібно у різних галузях перейти наново від епохи народництва до епохи модерну, хто його зна... (Совкове народництво рідкісно остогидло.) Проте, шановні автори безсмертних шедеврів безсюжетупотіксвідомості! Ви вже у ХХІ столітті, а такі прийомчики були новими ще на початку ХХ століття.

А направду сказати, чому "роман" Ліни Костенко "не мій" - бо він "не добрий"... І прикметно, що у пані письменниці не вистачило мудрості сприйняти критику...

Резюме: не сотвори собі кумира і читай ліпше поезії Ліни Костенко, вони, справді, блискучі!

Три світи, Євгенія Кононенко

Недавно до рук потрапила маленька книжечка - збірка новел Євгенії Кононеко "Три світи". Обкладинка - непрезентабельна, в неті навіть хорошого зображення немає, тому викладаю просто фото авторки.

Прочитала збірку за два вечори. Загалом, великих філософій тут не варто чекати. Все крутиться навколо тем козлиної суті чоловіків і теми драних колгот (новелки "Драні колготи" і "Нові колготи").

Попри те, що настрій читання дещо сумний і книга вся пронизана настроєм неможливості порозуміння чоловіка і жінки, загальне враження - розслаблююче-заспокійливе. А цього і хочеться після бурхливого інтелектуально-напруженого трудового дня.

Між рядками читається ментальність покоління 90-х. Моїх батьків і трохи молодших. Людей, які ще добре пам'ятають совок. Світогляд і світосприйняття дещо чуже мені, людині, яка лише в першому класі дізналася про СРСР, а в другому - його вже не стало :))

Але різкого дисонансу не було.

Резюме: варто почитати ввечері для розслаблення натрудженого мозку, але перед сном проговоріть позитивну аффірмацію про можливість міжстатевої гармонії.

Джейн Остін жалкує (Miss Austen Regrets, 2008)

Нещодавно я нарешті подивилася фільм "Джейн Остін жалкує" (2008). Це ще одна спроба розібратися у приватному житті відомої письменниці.

Як ми знаємо, Джейн Остін прожила всього 41 рік і ніколи не була одружена. В 30 років - одягла чепчик, який символізував її примирення із статусом старої діви. У фільмі ми спостерігаємо за епізодами з останніх років життя Джейн Остін. Разом з нею ми маємо змогу поміркувати над проблемою життєвого вибору. Що вибрати - свободу творчості, чи особисте щастя?

Це фільм, який належить до категорії, яку я умовно називаю "атмосферний" фільм. Він передбачає певну лаконічність, яка втім, дозволяє зануритися і в епоху і у внутршній світ головного героя. Як правило, він у таких фільмах один. Чимось "Джейн Остін жалкує" мені нагадав "Підніми червоний ліхтар"...

Знову ми бачимо цікаві історично-побутові деталі. Чудесні костюми. Тут вони не яскраві, ніби й не покликані, щоб привертати зайву увагу. Але дуже й дуже непогані...

Потішила виконавиця ролі головної героїні. Мені вона суто естетично - несимпатична. Але щось в ній є... Таким чином, привабливо-відштовхуючий, сумний і водночас іронічний, створений образ вийшов напрочуд вдалим.

Цікаво, що фільм різниться від книг Джейн Остін і екранізацій. У ньому подано більше реалістичних ноток (чи псевдореалістичних - але яка різниця? ;), "мінус" романтики - я думаю, від цього фільм тільки виграв.

Резюме: дивитися, щоправда старим дівкам, таким, як я, раджу не затягуватися надміру в атмосферу, аби не спровокувати депресивні настрої.

Підніми червоний ліхтар

Я у своєму блозі у останніх своїх записах відступила від основного спрямування блогу - розповіді про історично-етнографічні художні фільми. Сьогодні я реабілітуюся і розповідаю про неймовірно красивий і водночас сумний фільм "Підніми червоний ліхтар" (Da hong deng long gao gao gua, 1991). Загальний настрій чимось нагадує "Весна, літо, осінь, зима і знову весна". Фільм створив легендарний режисер Чжан Імоу, автор "Героя" (2002).

Вся дія фільму розгортається у замкненому просторі великого маєтку заможного китайця у 20-х роках ХХ ст., коли тут оселяється його нова - четверта дружина. Молода дівчина була змушена покинути університет після 6 місяців навчання і вийти заміж за нелюба, у якого син - її одноліток. Вона потрапляє у справжній терраріум, сім'ю, у якій не може бути ні дружби, ні любові.

Для любителів етнографічного кіно, кіно-настрою - це справжня знахідка. Можна ставити на "паузу" і милуватися цікавими інтер'єрами, костюмами і маленькими дрібницями інтер'єру.

Сама історія - лаконічна і проста, водночас дозволяє заглибитися у внутрішній суперечливий світ головної героїні. Вона абсолютно не бездоганна і не викликає великої симпатії у глядача. Крок за кроком вчиняє помилку за помилкою. Втім, є певна естетична привабливість не тільки візуального ряду, а й внутрішньої небездоганності дівчини.

Будь-яка історія життя, по-своєму красива.

Резюме: переглядати в меланхолійний дощовий день під час екзистенційно-депресивних роздумів.

Любов і інші ліки

"Любов і інші ліки" - романтично-драматична реклама "Віагри", в якій розповідається про ловеласа "продаю всім все", який раптом, шукаючи, секс, знайшов кохання.

Про те, що головна героїня страждає хворобою Паркінсона, ми дізнаємося разом з головним героєм відразу під час їх знайомства. Отже, це не є інтригою фільму. Головна інтрига в іншому - до чого це приведе головних героїв. І якщо, у випадку смертельної хвороби, все може скінчитися трагічно, але красиво, то в даному випадку ми маємо справу з далеко не естетично-романтичним недугом, як це було в "Легендах осені", чи навіть "Спіши кохати".

Чи готовий герой до того, що зараз сексуально привабливій жінці, у майбутньому доведеться міняти підгузки?

Фінал, на мій погляд, відкритий... а Ваш? ;)

Цей фільм мені не хочеться розбирати на пазли. Є гумор, є хороші актори, є й ляпи, але, мені здається, фільм вийшов.

Резюме: варто подивитися і тим, хто очікує романтичну мелодраму і тим, хто готовий читати між рядками і додумувати.

Час відьом

Інколи душі хочеться чимось заморочитися на тему містики, історії... А таких фільмів не так вже й багато. Як і "Скайлайн", я подивилася "Час відьом" не з очікуванням хорошого фільму, а з любові до жанру. Підхід себе виправдав, і я уникла розчарування від обох фільмів.

Отже, фільм "Час відьом" дає нам трактування причин спалаху чуми у Європі. Виявляється, у всьому винна нечиста сила. Цю нечисть головному герою, відважному хрестоносцю, у якого нарешті прокинулася совість, Ніколасу Кейджу, необхідно доставити з пункту А в пункт В.

Перепрошую, я дуже не люблю рецензій, які розповідають все, що буде у фільмі, але з цим екземпляром просто неможливо вчинити інакше. Хочете отримати задоволення, просто розслабтеся, відключіть мозок - і не очікуйте карколомних поворотів сюжетів.

Втім, тут є і певні позитивні моменти:

- більш-менш витримана така собі містично-готична атмосфера;

- "жвавенька" прелюдія до історії;

- серед героїв мені найбільше сподобався священник, таке собі поєднання мужності і тверезомислення.

Розписувати в деталях, що не сподобалося, просто немає сенсу. Як я вже говорила, сюжет кульгає. До того ж, головні герої не викликають такої вже й симпатії. Це не обов'язковий атрибут у складній психологічній драмі, але для жанру, що походить з епосу, просто "маст хев".

Резюме: дивитися лише палким прихильникам жанру та тим, хто хоче розслабити мізки.

Скайлайн

На фільм "Скайлайн" я вже йшла, пробігши очима кілька не дуже позитивних, м'яко кажучи рецензій. Та й рейтинг на Кінопошуку не вражає. Але я люблю постапокаліптику, я люблю фантастику, тому вирішила попри все подивитися цей черговий фільм про вторгнення інопланетян.

Важко в цьому "кіношедеврі" виокремити щось позитивне, та все ж спробую:

- візуальні спецефекти. Інопланетяни, кораблі... - "такоє", може бути;

- спроба показати розвиток подій під час певної катастрофи очима простих людей, не героїв, які не знають, що відбувається;

- сцена побиття руками головного героя інопланетянина. Гарно показано відчуття відчаю, як може знавісніти людина, яка опинилася у безвиході;

- останні дві сцени. Щоб не спойлерити, скажу так: вдалися останні сцени кохання.

Ну, і всьо.

А тепер моменти, які перетворили фільм у лайно:

- відсутність цікавих персонажів. Вони безбарвні і нецікаві. Як правило, на початку подібних фільмів глядачу показують певні моменти із життя головних героїв, що мають розкрити їх особистість, аби глядач міг їм співпереживати . Хочеться драми, конфлікту, психологічних підводних течій. А тут ми спостерігаємо нудне переливання пустого в порожнє. Особливо "відзначився" у цьому плані початок. 15 хвилин тим, хто все-таки знехтує, як я, громадською думкою, і почне дивитися цей фільмець, доведеться просто перечекати, перемучитися, пережувати свій поп-корн.

В результаті цього абсолютно глядачу байдуже, чи вирішать інопланетяни поснідати головним героєм, чи ні.

- звісно, що безбарвні персонажі фільму читають пусті діалоги. Тут навіть коментувати нічого.

- я розумію, що була така фішка - знімати на камеру так, ніби добряче перед тим всю ніч пропивав більшу частину бюджету фільму, ну відзначився "Монстро" цим... Але це як із прийомом "потоку свідомості" у літературі. Спершу було оригінально і називалося новаторством, а потім - нездатністю створити повноцінний сюжет. Досягнути відчуття присутності можна і без таких фокусів.

- відсутні родзинки для динамічного сюжету. Відсутня атмосфера для статичного. Відсутнє доведення до кінця. Ну, показали ви неготовність головного героя до батьківства, ну, поконфліктувала на цю тему парочка... І шо далі? Режисери абсолютно забули, що таке розвиток, еволюція і причинно-наслідкові зв'язки. Сцени з фільму інколи викликають когнітивний дисонас і виглядають як банальна нарізка. Так само - навіщо було показувати подружню зраду, коли розв'язка була скомканою і ніякою?

Єдиним аргументом, щоб піти в кіно, могло б бути прагнення насолодитися спецефектами. Але картинка виявилася нечіткою і некрасивою. Тому, якщо вже дуже хочеться - почекайте, поки викладуть на торрентах.

Резюме: для гурманів трешу.